“Реальність як помилка”

10.02-20.02

Інститут проблем сучасного мистецтва (м.Київ, вул. Є. Коновальця, 18-Д)

Художники: Анна Легенька, Антон Дворнін, Назар Мостовий, Анна Роєнко, Юлія Кисель, Олена Микуленко, Олексій Бурдій, Олександра Личак, Руслан Власов, Катерина Тейлор, Ксенія Оксінь, Станіслав Квітко, Наталя Мусак, Олександр Домре, Олена Горохова, Артур Млоян, Віталій Дереш, Оксана Соболь, Люсія Сонтцева, Денис Демішок, Катерина Князева, Тетяна Дубова, Марія Прошковська, Наталія Голобородько, Уляна Сулківська, Катерина Сливінська, Дар’я Лавінська, Анна Ковтун, Анастасія Олійник, Оксана Штайер, Олександра Доцок, Юлія Стріковська, Карина Громова, Олена Лук’янова, Анна Костюк, Аьона Шибунова, Микита Цой, Олексій Павлусенко, Валентин Чорний, Антон Логов, Олександр Ляпін.

Куратор: Вікторія Бурлака

“Реальність як помилка”
Проглядається чітка тенденція – практично кожен проект Школи сучасного мистецтва присвячений Реальності. Ми намагаємося підштовхнути людей до більш тісного, більш вдумливому контакту з нею – напевно, тільки таким шляхом і «народжується» художник. Наразі у фокусі уваги – Помилка. Кожен має право на неї, адже, тільки вона – істинна. Усе інше – самообман. За назву проекту було взято назву книги Вадима Руднєва, який стверджує, що ніякої “об’єктивної дійсності” поза сприйняттям реальності не існує взагалі, реальність виникає в процесі сприйняття. Ця думка зігріває душу і пояснює, чому так дивно влаштований цей світ – взаєморозуміння в ньому є неможливим, бо кожен живе у капсулі власного світобачення, де реальне є вигаданим, а вигадане – реальним. І воліє помилятися. Пріоритетна сфера інтересів Руднєва – психологія і психіатрія, відмінність людського сприйняття він пояснює відмінністю характерологічних типів, фіксацій, травм… Поняттям фундаментальної хибності сприйняття він розвиває думку Отто Ранка: лише тільки людина вибралася із материнської утроби, вона починає боротьбу із середовищем, потрапляє у ворожі, екстремальні умови виживання. Справжня реальність настільки травматична, що насправді людина не хоче її усвідомлювати і пізнавати, але в якості чергової інтерпретації вигадує собі якусь «лайт версію», де все не так вже й моторошно… Реальність бачать тільки шизофреніки, їх «перекручене» бачення вибудовує міфологічний «чорно/білий», «хороший/поганий» універсум, де, на відміну від причинно-наслідкових зав’язків «об’єктивної», «сірої» реальності панує «всемогутність думок» і все пов’язане з усім. Дивний світ підвищеної контрастності розкривається і в стихії творчості…

Версія завжди помилкового сприйняття частково пояснює і виправдовує наш подив від того, що відбувається сьогодні. Особливо це стосується дійсності соціальної: того, як високі моральні ідеали «революції гідності» гинуть через економічні та політичні реалії. Ми знову впадаємо в сонну апатію і фрустрацію. Корупція «верхів» і зубожіння «низів» посилюється, війна триває. Утопічна ідея загального блага, як і раніше поступається бажанню нагріти руки на загальному неблагополуччі… У свідомості звичайної людини гостре сприйняття театру абсурду навколо, названого дійсністю, дуже скоро притупляється, абсурд стає нормою – так і працює, власне, той механізм адаптації, який необхідний для виживання. Художня свідомість, навпаки, абстрагується від «замилювання погляду», не соромлячись форсувати дискомфорт, натискаючи на болючі точки. Очищенням через біль воно намагається рефлексувати «звичайне» існування на тлі війни… Соціально відповідальний художник задає собі питання: як ми приходимо до цього стану отупіння по відношенню до чужого болю, заморожування емоцій? Є й інший рід відповідальності – перед собою. Альтернативний до соціально-критичного підхід – ескапізм, спроба розібратися із власною реальністю, зі своїм болем і травмами, і за нього теж нікого не варто засуджувати. Знову ж таки, з точки зору психоаналізу, окрім внутрішньої, іншої реальності просто не існує. Категорія Реального у Лакана (аналог Id, Воно, у фройдівській другій топіці) – це підсвідомість, могутнє джерело енергії і творчого потенціалу. По суті, більшість сучасних художників проектують назовні саме його. “Я” – це грань між внутрішнім і зовнішнім. Критичний або ескапістський – будь-який підхід в освоєнні дійсності хороший, якщо він щирий. І визнає своє право на помилку, а не вважає себе «єдино правильним» висловлюванням …

Відкриття: 10.02 о 19:00 в Інституті проблем сучасного мистецтва (вул. Є. Коновальця, 18-Д).

Більше інформації на сторінці події.