… Етапною у творчості київської художниці Анни Миронової стала виставка 2012 року «Тінь трави».  На великих (200 х 200 та 200 х 300 см) прозорих листах пластику, що спускалися зі стелі «Я Галереї» у Києві, були намальовані тонкі гілочки та листя трави, трохи посохлої на сонці. Світло, що проходило крізь них, відкидало на стіни, стелю, підлогу їхні тіні, ще більш  легкі та примхливі… Зображання відбивалися одне в одному, простір залу набував іншого виміру – ілюзорного, мінливого… Білі стіни із візирунками трав та їхніх відображень ставали таким собі «об`ємним аркушем», на якому художниця розміщувала свої тендітні малюнки.

Можливо, саме тут вперше найбільш виразно проявила себе тема, що стане однією з визначальних у її творчості: інтерес до «малого» світу природи, всіх тих трав, листя, гілок, слідів на піску та грунті, що переходять у «великий» світ Всесвіту. В одному з інтерв`ю Анна Миронова скаже:» Я дуже люблю природу. Її малюю. Там мені легко, вона дає мені силу, свободу, наснагу. Особливо захоплюють мене відкриті простори поля, луку. В них так мало «зображення» і так багато енергії та змісту…»

Сконцентрованість образного змісту та «безпредметність» самого зображення стала основою її «Тихого проекту» (2015). П`ять олівцевих малюнків на паперових аркушах (100 х 100 см) не зображують «нічого». Сріблясто-сіра заштрихована поверхна – наче відсторонена, спокійна і втаємничена.  Вона утворює простір, що розкривається перед глядачем поступово через неспішне і уважне споглядання, коли , переплітаючись між собою, то ледь помітні, то більш густі та насичені штрихи  поступово починають «втягували» погляд у своє розмите, глибоке та вібруюче середовище. І тут знову ідея  автора поєднує протилежності – підкреслено камерну техніку олівцевого малюнку на папері, переведену у досить великий розмір, та особливе «відтворення нескінченності простору» через тонкі мікроформи, що не піддаються репродукуванню, здатні відкритися лише людському оку, з пустоти, із  слідів олівця на папері…  Художниця вважає:» Простим олівцем можна створювати складні та глибокі роботи. Дуже важливим є сам процес малювання, його техніка. Штрихування вводить тебе у особливий стан – занурює у самого себе, у свої відчуття, приховані роздуми, у те потаємне, що часто не висловиш словами…». Аркуші її «Тихого проекту» здаються і легкими і дуже «вагомими».  Глибина та точність володіння технікою викликає асоціації із аркушами старих майстрів, проте не сюжетами та зображеннями, а відчуттям площини та простору білого паперу, що під рукою художника перетворюється на особливий світ… У 2017 році ця тема була розвинута художницею у великому проекті «Між штрихами» (Київ, «ЯГалерея»), який зачаровував глибиною образно-формальних рішень та вишуканою простотою кожного аркуша –  знову виконаного олівцем на папері…

Анна Миронова народилася у 1977 році в Києві. У 1997-му закінчила відділення дизайну Київського художньо-промислового технікуму, у якому з особливою вдячністю згадує викладача фахових дисциплін Г. М. Гладиренка, який не тільки вчив їх основам ремесла, а й багато розповідав про мистецтво, його історію, майстрів, його різноманіття. До Київської академії мистецтв вступила не зразу: зпершу хотілося працювати, малювати, зрозуміти, чого ж прагне насправді. Невипадково до Академії  (у майстерню вільної графіки) вона прийшла вже підготовленим художником і зразу ж у 2002 році почала брати участь у виставках. Завершивши навчання у 2007 році, стала членом Спілки дизайнерів України, а з 2008-го – і членом НСХУ.

Її ранні роботи – це  численні графічні серії, виконані у різноманітних техніках: ліногравюрі, чорно-білому та кольоровому офорті, ксилографії. В них художниця розробляла архітектурні та природні мотиви, умовні орнаментальні композиції, часто вони будувалися на межі  предметності та абстракції. Твори свідчили: Анну цікавить світ форм, ритмів, кольорів, формальних засад мистецтва, які вона, пропускаючи крізь свою образну оптику, поєднує зі світом природи. Її графіка експонувалася на більше ніж тридцяти виставках в Україні, на Guanlan International Print Biennial у Китаї та International Print Triennial у Польщі,  була відзначена дипломами Спілки художників та дизайнерів,  Міністерства культури та туризму України, лауреата Всеукраїнської триєнале графіки, конкурсу ім. Олександра Данченка, Форуму творчої молоді та ін. Однак поступово набуваючи досвіду, фахової майстерності, просто впевненості у своїх силах Анна Миронова почала виходити за межі традиційних мистецьких практик, випробовуючи себе у нових, несподіваних якостях.

… У 2010 році вона започаткувала проект «Проросле минуле», у якому заявила про себе як про митця актуального екологічно-концептуального  спрямування. Метою довготривалої акції стало дослідження «нових форм існування природи і людини у великому місті». Посаджені у старих бабусіних супницях та іншому домашньому начінні зерна пшениці були розставлені в офісах рекламних агенцій, редакції журналів, дизайнерських шоу-румах, тут, серед метушливого повсякдення вони мали проростати та зеленіти, цілком залежні від людської уваги та догляду: якщо не вистачало часу та терпіння, «горщики із зеленню» можна було передавати сусідам, друзям, знайомим, сама ж художниця із допомогою відео-камер уважно відслідковувала життя та подальшу долю своїх «зелених насаджень», їхню міграцію міскими шляхами… Так у творчість Анни Миронової увійшла « екологічна тема», що так чи інакше стане для неї визначальною.

Варто підкреслити, що зазвичай «екологічне мистецтво» розглядається у контексті саме сучасних художніх практик – інсталяцій, акцій, перформансів, відео та ін., однак його спрямування охоплюють і більш широкі контексти – не лише мистецтво, що присвячене охороні середовища, але й таке, що відображує саму природу. Анна Миронова йде саме таким шляхом. Її твори – тепер все частіше виконані олівцем, кульковою ручкою, акрилом.., існують на межі традиційного і сучасного. Їхня своєрідність вибудовується завдяки незвичній оптиці, де «маленьке» показується як велике, камерна техніка використовується у «монументальних» розмірах, а велике, панорамне стискається до формату «станкового твору».  Зображуючи світ природи вона зосереджує свою увагу на простих, але  різноманітних за своїми формами, рухами, ритмами «об’єктах» – гілках дерев, траві, земляному грунті, просторах відкритих ландшафтів… Так виникла «Посуха»: олівцеві малюнки на  великих  вертикальних  аркушах паперу ( 200 х 100см)   зображують посохлу землю, побачену зблизька, однак – не фотографічно, а саме « графічно», умовно, через ті складні взаємодії білого тла паперу та олівцевого штриха, чорного, сірого, що й визначають  мову традиційного малювання…

Серії її малюнків досить різноманітні: «Опале листя» (2014, аркуші розміром 150 х 150 см) виконані синьою кульковою ручкою, в більшості площинно-декоративні, складаються у виразні візерунки… «Зовнішність» ( 2015, кожна робота біля 95 х 150 см) являє собою  скоріше об»єкти з паперу, де фактура, шорска поверхня, тонке легке «тиснення» і є тим «змістом твору», у якому зорове невід»ємне від тактильного… Олівцеві малюнки з серії «На межі» (2015, 100 х 100 см) знову «нефігуративні», художниця зображує тут простір, прориви темного, сірого, білого…, аркуш паперу вже є світом і простором, олівець промальовує його внутрішню динаміку, можливі зсуви та рухи…

Твори художниці, залюбленої у японську поезію, у свій спосіб інтерпретують її усталені естетичні категорії, серед яких такі, як  «ефемерність», «мінливість», «розповідь про світ, що спливає», «патіна», «сліди часу».., інтерес до відтворення того особливого стану душі, коли людина відчуває цінність та тендітну мінливість кожного фрагменту буття. Як у Согі: «Ледь-ледь світає. Весел чути сплеск,/ Проте човна самого ще не видно», чи у Басьо:» Засохла гілка-/ Крука притулок./Осіній вечір»… В цьому світі немає відкритих емоцій,  він говорить про відчуття, про очікування, про те «що має глибину, а не поверхову ясність»…

Однак її роботи не обмежуються чорно-білим світом. Поряд із вишуканістю олівцевих малюнків вона створює відверто яскраві, навіть декоративні роботи, що, здається, межують із дизайном або стінописом. Саме такими є її «Дезорієнтири» (2013) – великі яскраві двокольорові композиції, побудовані на принципі віддзеркалення, або «Спека» (2014)- жовто-чорна,  орнаментальна, де художниця використовує техніку витинання…  У 2014 році с у Мистецькому Арсеналі в програмі IX ART-KYIV Contemporary 2014  Анна Миронова представила серію «Геральдика бідних»: орнаменталізовані зображення дерев»яних парканів та тіней від них, де скопонвічна для України тема «своєї землі» була інтерпретована через приватну ділянку, боротьба за яку стає  частиною історії, особистої і суспільної. Традиційна орнаментальність набуває тут певного драматизму, майже монументальної виразності… Наступного, 2015 року на черговому фестивалі Анна Миронова експонувала  інсталяцію «Прості дії, прості речі», що складалася із  червоно-чорних умовних пано та об’ємної композиції. Назвати їх абстрактними – складно. Оформлення простору, ритмічна декоративність переводять їх у цілком предметний вимір. Кольорово-просторові «елементи, що поводяться як образи» емоційно насичені, асоціативні. Тут знову мова йде про природу, її засади, її внутрішню напругу, її таємницю і силу. У цих композиціях є щось від театральної декорації, стінопису, «просторового дизайну», які за авторським задумом переформатовують реальний простір, він сам стає їхнім твором, де окреме пано, полотно, об’єкт – тільки фрагмент загального задуму.

Здається, творчість Анни Миронової ділиться на два, майже протилежні, напрямки – камерного графіка, рисувальника, що тонко відчуває  витончені взаємодії кожного штриха на папері, і дизайнера, «монументаліста», якому затісно на одній площині, який прагне конструювати свої, власні простори,  залучаючи до них  кольори , ритми, лінії, рухи… Однак, попри зовнішню відмінність її твори впізнаються зразу, об’єднані загальною темою, спільністю авторського бачення і особливостями художньої мови: свої композиції авторка будує на поєднаннях фрагментів, на формально-пластичних метафорах, на контрастах  «великого» та «малого»…

Поєднання цих світів стало темою великої виставки «За течією» (2018, Київ, галерея «Art Ukraine»), де, чи не вперше у своїй творчості, художниця представила не лише малюнки олівцем, виликі кольрові панно, а й аудіовізуальну інсталяцію, що наче виявила, виразно візуалізувала у просторі рухи кольорів, форм та ритмів. Використавши різні медіа, об’єднані єдиною внутрішньою ідеєю – течією часу, руху природи, динаміки та плинності форм, що виникають в уяві художниці, реальних і вигаданих одночасно, авторці вдалося створити тут  цілісне образно активне  середовище,  яке захоплювало глядачів, вражало емоційною насиченістю та виразною візуальністю.

Однак залишаючись вірною внутрішній темі своєї творчості – природі, художниця постійно розширює її виміри. Зокрема через різні матеріали, у яких працює, це не лише малюнок на папері чи кольрові панно, а й нефігуративний живопис на полотні, а ще – своєрідні скульптурні об’єкти з металу, один з яких можна було побачити на виставці «3D. PUBLIC ART» (2018) у заповіднику «Софія Київська». Композиція «Злам» – умовна і дуже конкретна у своєму просторово-матеріальному вимірі, надихається враженнями від природи, проникливим розумінням своєрідності самого матеріалу та образною фантазією автора.

Твори Анни Миронової відзначаються своєрідним поетичним баченням, «чуттєвим переживанням ліній та форм». Репрезентуючи виставку під промовистою назвою «Моя реальність», вона зокрема розповідає: «Моя реальність – це те як я бачу та малюю. Тема, процес, матеріали, з якими працюю – все говорить про автора, його вдачу, темперамент. Найголовнішим вважаю те, наскільки тема творчості відповідає внутрішньому світу художника. Все, що я створюю в мистецтві, і де почуваюся органічно, пов’язано з природою. Малюю з натури, також працюю по спогадах в майстерні, ці два підходи в роботі для мене – одне ціле, просто речі створені в майстерні пройшли етапи відбору… Час перетворює надміру емоційне на більш глибоке, помірковане. Але у всіх творах  –  це я, мої відчуття, моя реальність.»

«Реальність» художниці Анни Миронової –  глибоко поетична, в ній живе дар митця, здатного наповнювати найпростіші враження глибоким естетичним образним змістом. Існує думка, що поезії немає доти, доки вона непотрібна. Але тоді, коли приходить художник, для якого поезія – спосіб взаємодії зі світом, вона з»являється знову.  Кожний раз інша…

Галина Скляренко. Кандидат мистецтвознавства

_________________________________________________________

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

• Сара Торнтон 33 митці у трьох актах (Ай Вейвей, Джефф Кунс, Марина Абрамович, Демієн Гьорст та ін.),
• Уілл Гомперц Що це взагалі таке? (150 років сучасного мистецтва в одній пігулці),
• Грейсон Перрі Не бійтесь галерей (як сприймати та оцінювати мистецтво),
• Галина Скляренко Сучасне мистецтво України (нариси мистецтвознавчині),
• арт-видання 25 років присутності. Сучасні українські художники (80 портретів сучасних українських художників),
• Александр Брей Нескучное собирательство (про найкращу приватну колекцію XIX-XX ст.),
• Бріджит Квінн Неймовірні: 15 жінок, які творили мистецтво й історію (15 геніальних жінок-художників)
• Григорі Козлов Замах на мистецтво: арт-детектив (розкриття таємниць мистецтва)
• Марина Абрамович Пройти крізь стіни (автобіографія зірки сучасного перформансу)
• Дон Томпсон Помаранчевий надувний пес (буми, потрясіння та жадоба на сучасному арт-ринку)
• Галина Скляренко Українські художники: з відлиги до незалежності. Книга перша (есе про художників)