1400h90-gompertz

Петро Бевза: “Мистецтво змушує людину вийти за межі власного комфорту”

chernozem.info 15.08.2018

Петро Бевза: “Мистецтво змушує людину вийти за межі власного комфорту”

Відомий живописець Петро Бевза — один з учасників арт-проекту Видавництва ArtHuss “Однаково різні. Частини мови” — відповів на питання chernozem.info про головні меседжі серії робіт “Інний”, про обмеження у творчості, а також про те, хто були першими найважливішими глядачами його картин.

Петро, скажіть, будь ласка, в чому особливість участі у груповій виставці?

Я люблю великі проекти. Коли збираються потужні особистості, то проект виходить більш багатогранним, ніж персональна виставка. Це інший тип повідомлень. Мені цікаві всі художники, які візьмуть участь у “Однаково різні. Частини мови”, тому я навіть не роздумував над своєю участю. Мені було цікаво з самого початку.

Петро Бевза: “Мистецтво змушує людину вийти за межі власного комфорту”
Розкажіть будь ласка, я правильно зрозуміла, що ті роботи, які будуть виставлені на “Однаково різні”, уже бачили світ?

Не всі. Тут склалась така ситуація: було дві виставки в KARAS GALLERY. Але там була виставлена тільки частина робіт — виключно ті, які робили повідомлення максимально чітким в рамках невеликого простору. А тут є шанс зібрати і показати праці, які частково вже не мої, — вони знаходяться в різних колекціях — в прекрасному виставковому просторі. Також мені дуже цікава концепція виставки. Мені дуже цікаво, як воно буде в результаті.

Петро Бевза: “Мистецтво змушує людину вийти за межі власного комфорту”

Підкажіть, будь ласка, що для вас означає колір? Як ви його відчуваєте? Що він означає в ваших роботах?

Ця відповідь складається з двох частин, напевно. По-перше, колір не є чимось абстрактним, колір — це одна частина цілого. Другою частиною цього цілого є форма, і власне форма є тою огранкою, що робить з кольору повідомлення для глядача.
Форма існує для мене переважно у довкіллі — як фізичному, так і у віртуальному. Проект “Інний” — це власне синтез форм віртуального і фізичного довкілля, тобто природи.
Інсують виклики сьогодення. У сучасному світі ми маємо зовсім інше світло: в нас є світло екранів, а не гасових ламп і неонових ліхтарів. Якщо хочете, то замість свічки, що була у Рембрандта, у нас є світло екрана смартфона чи ноутбука, або, наприклад, проекції в кіно. Це інше світло і це нові виклики— перш за все, до кольору, оскільки світло, як і форма, формує колористичне повідомлення.

Якщо говорити ще про виклики, то які виклики перед вами поставила оця серія робіт?

Ми живемо в унікальний час, коли люди, які усвідомлюють це, формують майбутнє нашої країни. Хтось це робить в просторі соціальних чи політичних змін, хтось це робить в культурному просторі. Генеральний виклик, який, мені здається, перед усіма стоїть, — це питання масштабу, питання пропорції. Наша самоідентифікація пов’язана із специфічними пропорціями, почуттям особистої важливості і почуттям гідності. Це різні речі: може бути велике почуття особистої важливості, а почуття гідності може ніби на задньому плані знаходитися. Це різні пропорції.
Мій проект називається “Інний”. Інний — це інакший, “another one” англійською. Це не те, що не інший, але інакший. Оце “інакший” я і хотів проявити в цих чуттєвих формах. Я хотів, щоб кожен тактильно відчув оцю інакшість.

Петро Бевза: “Мистецтво змушує людину вийти за межі власного комфорту”

Заклик відчути свою інність — це і є головний месседж проекту?

По-перше, я хотів відчути це сам. Я не можу нічого ні від кого вимагати. Раніше у мене було 3 глядачі, на яких я орієнтувався: мій син, якому тоді було 3 роки, моя мама і філософ Сергій Борисович Кримський. Ці троє людей: малеча, що росте, мама, яка ніби відзеркалювала і ніколи не критикувала та Сергій Борисович, який вибудував надзвичайно важливі для мене парадигми. Я орієнтувався на них. А зараз мама померла, Сергій Борисович помер, син виріс. Тому виклики також змінилися.
Безумовно, цей проект, по-перше, для себе — я хочу сам змінитись, я хочу сам бути інним. Не ситуативно, але все ж таки тут і тепер. Це поступ.
Мистецтво змушує людину вийти за межі власного комфорту. Часом коректно, а інколи дуже некоректно. Але врешті-решт мистецтво нічого не нав’язує. Тому наше завдання, завдання художників, дати людині якийсь маленький такий натяк на вектор. Саме натяк, оскільки мистецтво це річ дуже чуттєва.

Наскільки для вас важливо почути, що враження глядачів співпадає з вашим посилом?

Дуже важливо насправді, питання тільки, від кого. Я вже говорив, часом мені було достатньо трьох людей, часом ні. Інколи з’являються несподівані відгуки. Недавно люди, які займають дуже активну позицію у соціумі, зробили мені гіперподарунок — поділились своїми відчуттями, що, на їхню думку, я роблю те саме, що і вони, тільки от на полотні. Скажу відверто, я навіть не очікував такого подарунка.

Яку роль у вашій творчості грає роль простір? Наскільки він для вас важливий? Чи продумуєте ви, де будете експонувати роботи, коли творите їх?

Цей проект робився для простору, який я побачив в Німеччині, і спочатку я хотів зробити цю виставку саме там: красиві білі стіни, висота стелі 5 метрів. І весь час, коли працював, я його згадував, намагався тримати цю високу планку. Тому простір, навіть просто фізичний, він грає дуже велику роль.

Метафізичний простір грає не менш значну роль. Наприклад, простір довкілля, який надихнув на цей проект, — Будакський лиман, біля Білгород-Дністровського: ці рослинки, інсекти, сіль — все було фантастично. Найголовніше — це тактильність цього прекрасного довкілля. Під прекрасним сріблястим піском знаходиться шар чорного. Саме тому в мене є чорні роботи — я знайшов цей колір, коли розкопував. Там є рослина, яка називається солонець, і у неї досить обмежена кольорова гама: присутні червоний, жовтий, зелений плюс чорний і срібло. Я довго не міг попасти в тон оцього срібла, довго його шукав.
Тобто реально два довкілля — реальне і ідеальне — вплинули на створення цього проекту.

Петро Бевза: “Мистецтво змушує людину вийти за межі власного комфорту”
Як ви ставитесь до обмежень?

Без них нічого немає. Неможливо використовувати все водночас, треба обирати. Так само як коли ви, припустимо, дивитись три фільми одночасно, ви не зможете нічого сприйняти. Вам необхідно вибрати один. Навіть якщо всі три будуть в одній стилістиці, це буде інший продукт, ніж ті, які ви відкинули.
Так само і тут: чітке дуже обмеження було базоване на тому, що я вирішив дотримуватись саме цих кольорів. Також я спробував абсолютно інші фарби, і це був крок до зміни стосунків з матеріалом. Все це було дуже важливо і цікаво.

Наскільки для вас важливо увійти в певний стан для того, щоб працювати?

Важливо. З цього приводу розкажу анекдот про художників.
Один одного питає:
– Як ти працюєш?
Другий відповідає:
– Ну, встаю пізно — треба ж добре поспати, спускаюсь в кафе, п’ю каву. Потім з друзями зустрічаюсь, потім обід, потім ми спілкуємось, а потім я думаю, що повинна ж муза прийти. Приходить муза — працюю, не приходить — не працюю. Потім вечеря. А ти як?
Другий каже:
– Я прокидаюся о 6-й ранку, п’ю каву і з пів на сьому я вже за робочим столом, пишу.
– Як так? А муза?
– Ну, вона ж знає, коли прийти.
Тому дуже часто я просто приходжу і просто роблю, незалежно ні від чого. Треба просто бути весь час в потоці. Але усамітнення дуже важливе, і оцей рік я намагався не робити ніяких рухів, навіть на виставки не ходив, тому що будь-які проекти на мене впливають. Неякісні впливають негативно, а якісні — позитивно, але реально впливають і ті, і ті. Тому я намагався зробити певний емоційний плин, і в цьому плині завершити задумане.

Петро Бевза: “Мистецтво змушує людину вийти за межі власного комфорту”

Петре, будь ласка, дайте рекомендацію, як краще дивитись ваші роботи.

Я можу дати не те, щоб рекомендації, я пропоную певний метод. Він базується на дуже простому, ніби фізичному, варіанті бачення.

Найперше, що ідеально, коли ви перемістилися з одного простору в інший — наприклад, в простір майстерні, галереї, виставкового залу — треба дати собі шанс, щоб осіло все навколо вас. Бо мистецтво все-таки вимагає відсторонення, певного спокою. І коли це відбулося — це перший крок.

По-друге, важливо намагатися дивитися так, як дивиться ворон, тобто побачити весь простір: як розміщена робота, що знаходиться з нею поруч. Так ви раптом бачите магію всього експозиційного простору — це гіперважливо.

А після того як ви вже відчули оце бачення ворона, то ідеально було б сконцентруватися на чомусь, що привернуло вашу увагу, а потім спробувати дивитися крізь вії, бо коли ви дивитесь крізь вії, то не бачите зайвого, лише головне конструктивне рішення, яке є в праці. От і все.

_________________________________________________________

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

Матеріали на схожі теми

Коментарі