neimovirni-1400x90

Леонід Колодницький: “Мій проект – це спроба поєднати непоєднуване: тишу і гуркіт, агресію і спокій, чорне і біле.”

chernozem.info 12.12.2018

Нещодавно в Карась Галереї відбулася виставка нової серії робіт українського експресіоніста Леоніда Колодницького “Back to black”. Тема, яку порушує митець, дуже актуальна в сучасному світі стрімких швидкостей і різнобарвних граней.

Проект реалізовано за сприяння куратора Ірини Юферової, яка спеціально для нашої платформи провела інтерв’ю з Леонідом і детально обговорила з ним його новий проект.

Леонід Колодницький
Леонід Колодницький

– Леоніде, ти – професійний реставратор і вже багато років працюєш у Софії Київській. Що для тебе означає твоя мистецька діяльність? І як співіснують у тобі реставратор з великим обсягом рутинної праці та митець, який розвиває ідеї абстрактного експресіонізму?

– Починаючи з художнього училища та інституту, мистецтво було моєю основною сферою діяльності. Це те, що є найголовнішим у твоєму житті. Спосіб існування. Весь свій час ти займаєшся тільки цим і думаєш тільки про це. Проте вже більше десяти років я працюю реставратором, і живописом доводиться займатися у вільний час. Часу для творчості бракує, але я вже звик до такого режиму. З іншого боку, весь час писати картини складно – творчість дуже виснажує. Тому я для себе знайшов такий компроміс, і це мене влаштовує. Так чи інакше, живопис і реставрація лежать в одній культурній площині, тому тут немає конфлікту. Інша річ, якби я працював, скажімо, автомеханіком (а свого часу і таке було), то могли б бути певні проблеми.

Леонід Колодницький

– Як відбувається твій творчий процес? Що є важливим під час роботи для тебе?

– Зазвичай будь-який творчий процес починається з задуму, який художник виношує в собі. Далі йдуть начерки, ескізи. Після цього починається робота з картиною. Я, як правило, другу стадію з ескізами пропускаю і починаю писати, а на жаргоні кажуть красити, одразу на полотні. Так було і тоді, коли я робив фігуративний живопис. Якщо немає підготовчого матеріалу, працювати складно – потрібно бути точним і зосередженим. У процесі роботи намагаєшся вирішувати формальні завдання, які для себе поставив, та втілювати задумане, хоча трапляється, що кінцевий результат далекий від попереднього задуму.

Перед роботою випиваю чашку кави та викурюю цигарку. Читаю новини. Підмітаю підлогу. Як правило, працювати не хочеться і доводиться докладати деякі зусилля, щоб розпочати щось робити. Я думаю, що так буває у всіх, тільки не кожен про це говорить. Натхнення – це вигадка для дилетантів. Просто є творчість як внутрішня потреба. Найголовніше, що потрібно для роботи, – це майстерня і достатня кількість якісних матеріалів. Усе інше – діло техніки та майстерності.

Леонід Колодницький

– Віллем де Кунінг говорив, що «історія мистецтв – це алфавітний суп: художник занурює в нього ложку і дістає ті літери, які йому більше подобаються». Які пласти мистецтва близькі тобі?

– Тут важко виділити якісь пріоритети – музеї з класичним мистецтвом я люблю так само, як і сучасні галереї. Мені цікаві експресивний брутальний живопис та спокійне, виважене концептуальне мистецтво. Мегаскладні просторові об’єкти прекрасні так само, як і класична скульптура. Люблю мегаполіси й урбанізм в архітектурі. Нью-Йорк у цьому відношенні – ідеальне місто.

У юнацтві мої смаки формувались і змінювались по мірі надходження книг і каталогів. Але найбільший вплив тоді на мене справляли Матісс і Пікассо (тут я не є оригінальний). Читав завжди і багато. Музика була переважно гучна, але були періоди, коли слухав виключно класику. Із сучасних художників дуже цікаві німці – Джозеф Бойс, Ансельм Кіфер, Джонатан Меєзе, Георг Базеліц. Мистецтво – це величезний пласт сучасної культури, і виділяти тут окремі імена – невдячна справа.

Сьогодні все по-іншому – у світі цифрових технологій та інтернету інформація стала більш доступною. Раніше, щоб отримати її, потрібно було сидіти в бібліотеках, гортати гору книг і журналів.

Леонід Колодницький

– Ти тривалий час працював із фігуративним живописом, хоча абстракція завжди була елементом твоїх творів. Чому вирішив сфокусуватися виключно на абстракції?

– Абстракція – це живопис в абсолюті. Нічого зайвого, тільки колір, лінія, ритм світлого і темного. Це великий емоційний подразник та широкий простір для експерименту.

У предметному живописі панують одні правила, в абстрактному – інші, проте загальні принципи тут і там спільні, тому не важливо, що зображує художник, головне – те, як він це робить.

Леонід Колодницький

– Колір – це своєрідний інструмент, який використовує митець, щоб донести свою ідею. Що для тебе колір?

– За великим рахунком, майже все мистецтво має у своїй основі декоративність. Краса – це базова категорія, а колір – це магія. Але за допомогою співвідношення кольорів художник робить речі, які можуть не тільки нести декоративну функцію, а й набувати більш глибокого метафізичного значення. І ця тонка емоція, можливо, і є найважливіше – те, чим відрізняється шедевр від усього іншого. Кольори та безкінечна варіативність їхніх співвідношень вражають уяву і зачаровують.

– Останні 4–5 років ти працюєш з абстрактним експресіонізмом. Працюєш із кольором, фактурою. Часто використовуєш яскраві, насичені кольори. Але в новому проекті, що має назву “Back to black”, ти надав перевагу чорному. Що для тебе чорний колір?

– Сучасний світ перенасичений кольором. Він переслідує та настигає нас скрізь. Ми адаптовані до цього, але інколи хочеться перепочити та зробити паузу.

“Back to black” – це назва студійного альбому британської співачки Емі Вайнхаус. Також в англійській мові це ідіома, що означає повернення до старого, до того, що було на початку. Чорний – це основа і те, від чого почалося мистецтво. Своєрідне повернення до витоків.

dsc_8288

– Твоїм творам властива багатошаровість змісту. Про що твій новий проект?

– У художньому світі дуже багато технічно складних речей, і це провокує робити щось протилежне. Обмежити себе засобами, але робити виразні речі. Уникати фактур, але зберегти внутрішнє звучання. Робити гарні речі, але уникати красивості. Це досить складно, але вважаю, що таке варто робити. Мій проект – це спроба поєднати непоєднуване: тишу і гуркіт, агресію і спокій, чорне і біле. Крім того, хотілося в міру своїх скромних сил змінити упереджене ставлення до чорного кольору як депресивного і трагічного. Звучить самовпевнено, але думки такі були. Попри все, працюючи над цим проектом, я отримав новий досвід.

– Твори з проекту мають дуже цікаві та складні назви. Звідки береш ідеї?

– Для художника важливо позбавлятися всього банального, навіть у таких простих речах, як назва картини. Вони переважно взяті з інтернету – назва музичного твору на YouTube, окрема фраза зі статті у Вікіпедії тощо. Кожну назву можна «загуглити» і вийти на сторінку, якою я користувався. Такі собі закладки з фрагментами життя художника.

– Працюючи з абстракцією, як визначаєш, що робота закінчена?

– Тут просто – на закінчену і хорошу картину знову і знову хочеться дивитися.

Якщо в мене є сумніви, роботу відкладаю на наступний день, щоб оцінити свіжим поглядом. Інколи робота пишеться в один прийом, а над іншими речами доводиться працювати довше. Буває, що на картині, яку вважав до цього безнадійно втраченою, роблю кілька вдалих мазків і отримую протилежний результат.

_________________________________________________________

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

Матеріали на схожі теми

Коментарі