Лаконічно про сутність колажу на прикладі проекту «Діти доктора Франкештейна» під кураторством Олександра Ляпіна

«Ми живемо у колажній реальності» – дуже коротка рецензія на виставку «Діти доктора Франкенштейна» під кураторством Олександра Ляпіна (Я Галерея, 18.07.2018 – 06.08.2018). Чому все навколо має безкінечну кількість нашарувань і надбудов, та ким є кожна людина, якщо щодня вона проходить крізь зливу трансформацій? Відповісти на ці питання спробували молоді українські художники у колажах, що стають справжнім кривим дзеркалом реальності, клаптиковою ковдрою, яка покриває увесь світ.

Колаж як вид мистецтва значно програє у попиті поряд із живописом, або ж такою популярною нині графікою. Однак зітканий із дихотомічних та антагоністичних деталей, він все одно знаходить свого глядача, адже ладен відкрити нові смисли і погляди на сталі базиси. Колаж унікальний, а його технічна складова не вимагає строгого регламенту чи ж правильного алгоритму дій, він дозволяє створити новий контекст із зрозумілих форм, модифікувати площину в об’єм і навпаки.

Художник вільний використовувати будь-які матеріали, не прив’язуючись до звичних інструментів, а це означає одне – колаж є постійним експериментом. Так, наприклад, робота Пабло Пікассо «Натюрморт з плетеним стільцем» 1912 року публікою сприймалася з пересторогою і недовірою саме через застосування форм, не звичних класичному мистецтву. Картина обрамлена справжньою мотузкою, а для відтворення плетеної фактурності кубіст наклеїв принтовану клейонку. Шукання Пікассо призвели до поєднання живопису з об’ємними фактурами і створили нове синтетичне мистецтво, яке вже не могло вписуватися в рамки існуючих напрямків. Це був один із перших колажів – вдалий дослід, що вивів нову формулу побудови перспективи, композиції і дав свіжі вирішення предметних завдань художнього твору.

Характерна ознака колажу – його надмірна декоративність, завдяки якій досягається глибина заданого сюжету і передача чуттєвої складової. Колаж – це постмодерне мистецтво у чистому вигляді. Він, у першу чергу, націлений на стимулювання рефлексії, звернення до емоційного за рахунок символів і знаків. Колаж є усім і нічим, багатотомником і буклетом водночас. Скільки почерпнути з нього інформації і якою саме вона має бути – справа для індивідуального сприйняття. Тут немає аксіоми.

Дотепно, що сама виставка «Діти доктора Франкештейна» виглядає суцільною сукупністю, невпорядкованістю, хаосом – колажем. Таке подвійне загравання з темою (і публікою!) гіперболізує значення творів й без того достатньо строкатого виду мистецтва. Під час споглядання виникає більше питань, ніж можна знайти відповідей – у цьому сенс. Так само, як і життя зіткане з безкінечної кількості подій, виборів, помилок, колаж створений із пазлів, нашарованих і вмурованих один в інший. Творцем таких поєднань виступає ще один колаж – людина, а у локальному розрізі виставки – куратор. Так, він створює власні поєднання, відбір, мікс, пропонуючи художникам стати частиною зрежисованого ним колажу з їхніх колажів. При тому, що такий каламбур стосується не лише проекту «Діти доктора Франкенштейна». Це дуже дотепна мультишарова алюзія.

Цікаву (і досить прямолінійну) метафору провів сам Олександр Ляпін, порівнюючи роботу доктора Франкенштейна з реаліями сучасності: «Доктор Франкенштейн добре усвідомлював, що він сам є колажем, смертним колажем, як і кожен із нас. Тому й сподівався створити колаж, що оживе. Ми, діти Франкенштейна, продовжуємо його справу і подорожуємо по звивистим швам, стикам, накладкам у пошуках місця, яке прийме цілющу іскру». Таким чином щодня, щомоменту ми допомагаємо творитися нашим монстрам, нашим колажам, нашим власним «франкенштейнам». Колаж допомагає збагнути, що поки ми самі є сукупностями смислів (неідеальними, з вадами і хибами) – ми живі, адже рафінованість, правильність, ідилічні картинні замальовки – це певна сублімація, з якою (якщо переносити у реальність) неймовірно нудно співіснувати!

Автор тексту: Анна Орищенко

_________________________________________________________

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

• Сара Торнтон 33 митці у трьох актах (Ай Вейвей, Джефф Кунс, Марина Абрамович, Демієн Гьорст та ін.),
• Уілл Гомперц Що це взагалі таке? (150 років сучасного мистецтва в одній пігулці),
• Грейсон Перрі Не бійтесь галерей (як сприймати та оцінювати мистецтво),
• Галина Скляренко Сучасне мистецтво України (нариси мистецтвознавчині),
• арт-видання 25 років присутності. Сучасні українські художники (80 портретів сучасних українських художників),
• Александр Брей Нескучное собирательство (про найкращу приватну колекцію XIX-XX ст.),
• Бріджит Квінн Неймовірні: 15 жінок, які творили мистецтво й історію (15 геніальних жінок-художників)
• Григорі Козлов Замах на мистецтво: арт-детектив (розкриття таємниць мистецтва)
• Марина Абрамович Пройти крізь стіни (автобіографія зірки сучасного перформансу)
• Дон Томпсон Помаранчевий надувний пес (буми, потрясіння та жадоба на сучасному арт-ринку)
• Галина Скляренко Українські художники: з відлиги до незалежності. Книга перша (есе про художників)