З 10 по 27 березня в київській галереї «Триптих АРТ» проходить персональна виставка української мисткині Анастасії Подерв’янської «Пригоди у місті». В експозицію увійшли 10 робіт художниці, виконані у змішаній техніці: текстиль, ручна вишивка, принти, аплікація. Про сутність проекту, рустикальний концептуалізм та пошуки нових можливостей текстилю авторка розповіла CHERNOZEM.

У творчому доробку художниці Анастасії Подерв’янської – безліч робіт, створених у найрізноманітніших техніках. Проте її експерименти з текстилем, як наслідок, концептуальний діалог між сучасним актуальним і декоративно-прикладним мистецтвом є безперечним предметом для мистецтвознавчого дослідження. Іронічна гра символів, цитатність, кропітка праця зі складними матеріалами, балансування між утилітарним декоративізмом і кітчем робить твори Подерв’янської по-справжньому унікальними. До тенденції популяризації декоративно-прикладного мистецтва в Україні мисткиня ставиться з цікавістю, мовляв, тим краще для оздоровлення нового свідомого суспільства. Живописець-монументаліст за освітою, Анастасія Подерв’янська створює картини на полотні, левкасі, склі, займається настінними і меблевими розписами, а також дизайном жіночих вінків та капелюшків.

Як виникла ідея проекту «Пригоди у місті»?

Досить давно в мене з’явилося бажання створити серію київських пейзажів, показавши Київ таким, яким бачу його я. Отже, серія «Пригоди у місті» – це цікаві міські пейзажі, впізнавані вулиці та місця. Експозиція складається з 10 робіт (текстиль з елементами ручної вишивки, колажу, принтів). Основа деяких полотен – вишита скатертина, фіранка чи рушник, а елементами композиції є мереживо ручного плетіння та аплікація.

Чи можна умовно розділити експозицію на окремі блоки? У який спосіб її краще дивитися глядачу?

Річ у тім, що мій проект – своєрідний квест для глядача. При вході йому дають папірець з назвами, а далі він починає процес пізнання.

Які теми ви досліджуєте в новому проекті, і які видаються вам цікавими загалом?

Виставка «Пригоди у місті» є своєрідною історією про Київ, з вплетеними в неї символами. Щодо тем, то наразі мене цікавить дослідження народної міфотворчості, а також ролі декоративно-ужиткових речей у контексті сучасності.

Ваші роботи говорять про різноманіття технік, створення текстилю і інтерпретації в ньому сюжетно-образних рішень. Чому, на ваш погляд, текстиль перестав мати виключно утилітарне значення?

Текстиль та вишивки тісно пов’язані з народним мистецтвом: жінки займалися рукоділлям, вишиваючи одяг, килими, скатертини й фіранки. Я шукаю у традиційному нові форми та змісти. Я займаюся текстилем вже декілька років,  мене захоплює цей вид мистецтва, і думаю, що я спіймала «хвилю». Є тонка грань, де балансуєш між кітчем та утилітарним декоративізмом. Звісно, все, що я роблю, –  це мій власний досвід навчання спочатку у художній школі (РХСШ), потім у академії (НАОМА). У кожного художника є певний багаж, і, побачивши якийсь твір, ти вже зчитуєш ці коди.

Як ви обираєте кольорові палітри для своїх творів?

Іноді сама тканина підказує кольорове рішення, або ж, створюючи окрему серію, складається чітке уявлення щодо вибору певних тканин. Ескіз композиції можу зробити лінійно. Часом я виходжу на полювання за певними тканинами, це теж частина процесу.

До речі, як можна охарактеризувати напрямок, в якому ви наразі експериментуєте?

Я б назвала його «рустикальний концептуалізм».

Чому, на ваш погляд, художників, які займаються вашим напрямком, часто називають етноцентристами, а все, що пов’язано з текстилем і вишивкою одразу ж втрачає забарвлення «сучасності», існуючи з тавром «шароварщина»?

На мій подив, я нічого не чула про етноцентристів, а те, що називається «шароварщиною», не має до сучасного мистецтва жодного відношення. Популярність текстилю набирає обертів і багато художників починають всерйоз ним цікавитися.

Наразі українське мистецтво стоїть на сторожі збереження певних традицій, тобто влада шукає в історичному минулому свої основи, декларуючи цим самим певну унікальність. Чому?

Мистецтво завжди спирається на традиції. Культура є спадковим процесом і влада ніколи не стане її творцем. Головне завдання влади – не заважати художнику, а сприяти виникненню культурного контексту всередині українського суспільства, адже якщо відсутня культура, то немає і країни.

Соціально-політичний контекст вливає на вашу творчість?

Звісно, події в країні впливають на творчість художників, музикантів, режисерів. Мене дивує, коли людина стверджує, що митець залишається поза політикою, що він – такий собі метелик, якого ніщо не обходить.

Яким ви бачите арт-ринок України зараз? Чи є попит на роботи актуально-декоративного мистецтва?

Щодо ринку, то наразі його немає. Функціонують декілька галерей, які намагаються змінювати ситуацію, презентуючи українських митців на міжнародних майданчиках, але їх кількість замала, аби суттєво вплинути на глобальний арт-процес всередині України.

Що для вас є найголовнішим у вашій художній практиці?

Найважливішим у роботі є відношення до самої роботи. Потрібно залишатися щирою перед собою, і не боятися бути перфекціоністом. Іноді я переглядаю свої старі роботи і завжди хочу їх переробити, тому позбавляюся, аби звільнити місце для нових. Мені абсолютно не шкода віддавати свої твори, які після завершення  починають жити власним життям.

Автор: Роксана Рублевская

____________________________________________________________

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

• Сари Торнтон 33 митці у трьох актах (Ай Вейвей, Джефф Кунс, Марина Абрамович, Демієн Гьорст та ін.),
• Уілла Гомперца Що це взагалі таке? (150 років сучасного мистецтва в одній пігулці),
• Грейсона Перрі Не бійтесь галерей (як сприймати та оцінювати мистецтво),
• Галини Скляренко Сучасне мистецтво України (нариси мистецтвознавчині),
• арт-виданні 25 років присутності. Сучасні українські художники (80 портретів сучасних українських художників),
• Александра Брея Нескучное собирательство (про найкращу приватну колекцію XIX-XX ст.),
• Бріджит Квінн Неймовірні: 15 жінок, які творили мистецтво й історію (15 геніальних жінок-художників)