Ера новітніх технологій і засобів масової комунікації призвела до радикальних трансформацій в суспільній свідомості, видозмінивши сприйняття оточуючої дійсності й зануривши суб’єкт у простір тотальної симуляції, де реальне заміщується фантомним, доводячи суттєву переконливість останнього. 19 січня в Інституті проблем сучасного мистецтва завершився масштабний мультимедійний проект «Анатомія Симулякра», до якого було включено роботи 44 українських художників, відібраних восени за результатами open call. Про виставку-полілог, покликану проаналізувати механізм еволюції симулякрів, пише Роксана Рублевська.

Характерною особливістю сучасного мистецтва є розширення його кордонів у бік філософських пошуків, що стає можливим завдяки осмисленню не лише формотворчих трансформацій, а й змістових. Назва, обрана для виставки, одразу вказує на «розтин» досліджуваного об’єкту, який знаходиться в полі постмодерністського дискурсу. Експозиція розгортається не лише в просторі, а й у часі,  доводячи, що симулятивна дійсність не є атрибутом сьогодення, адже процес спростовування істин минулого відбувається споконвіку через заміщення старої інформації новою.

Вперше термін «симулякр» можна зустріти в працях Марсіліо Фічіно, представника флорентійського платонізму, проте справжнє відродження він дістає у  французьких  постструктуралістів. Так, Ж. Дерріда стверджує, що сучасна реальність стає жертвою провокаційної культурної маніпуляції, породженої стихією фрагментарності й невизначеності. В філософію постмодерну поняття «симулякр» вводить Ж. Борійяр, маючи на увазі штучно створений знак, існуючий сам по собі та маючий чималий вплив на сучасний соціум через свою оманливу доказовість.

«Анатомія симулякра» – дискусійна платформа, де головним суб’єктом обрано не художника, а глядача. Куратори порівнюють досліджувані симулякри (копії без оригіналу) з біологічними організмами, які мутують, являючи  глядачу унікальність свого фенотипу. В спробі осягнути світ, сконструювавши його довершену картину, суспільство вдається до імітації, що зазвичай є привабливішою за істину, оголюючи проблему міфологізації масової свідомості в умовах глобалізації. На їх думку, еволюція техногенного світу відбувається набагато швидше за еволюцію життя на Землі, тож гігабайти спростованих теорій, міфів та легенд нагромаджуються й осідають в колективній свідомості, не встигаючи перетворитися у єдиний впорядкований архів.

Експозицію, що складається з фотографії, відео, digital art, інсталяцій та живопису, можна вважати виключно концептуальною, адже вона поєднує процес реалізації творчого акту й філософського дослідження. Роботи, представлені в просторі інституту, являють собою не лише полотна чи фотографічні серії, а й тексти, ксерокопії, колажі, графіки, об’єкти, що не мають функціонального призначення, але й далекі від естетики у чистому вигляді, реалізуючи себе як мистецький жест, вільний від рамок художньої форми. Попри те, що кожен предмет розкриває свою окрему локальну тему, умовно можна визначити чотири основні тематичні блоки: міф як компонент масової свідомості, значущість міфологічної складової в колективному чуттєвому досвіді та тілесність в умовах тотальної симуляції.

Проект побудований за принципом поліголу світоглядних й естетичних систем. Гра з метафорами, цитування, самоцитування, іронія як необхідність адаптуватися до нового світу – театру абсурду. Так, символіка інсталяції Антона Логова «Дім з привидами», в основі якої лежить принцип деконструкції, запропонований Ж. Дерріда, породжує нескінченний процес руйнування порядку й устрою. Його деконструкція є ковзання між змістами, чуттєвим й раціональним водночас. Поряд з покинутим будиночком розміщена композиція Юлії Кисіль – продавці ляльок, сакралізовані, майже іконописні, образи безхатченків, що вказують на втрачений авторитет релігії. На сусідній стіні – гіперреалістичний інтер’єр Маргарити Шестюк й Ігора Канівця, тотальна симуляція, яка доводить факт, що ми є заручниками постійної естетичної галюцинації реальності.

Анатомічність масової свідомості, вдячний ґрунт для появи міфотворчості, що знаходиться в безпосередній залежності від економічної й культурної глобалізації, зростання впливу ЗМІ, яскраво показана в творах Марини Громенко, Олени Кузнєцової, Валентина Чорного й Марії Бондаренко, Bondero, Дар’ї Кольцової, Катерини Шиман та Діани Факш.

Справедлива критика тоталітарної системи, що викриває компонент міфу, закарбована в текстовій роботі Андрія Достлєва «Генштаб», яка створювалася упродовж резиденції у Відні. Автор відправляв офіційні запити до державних інституцій з проханням надати підтвердження чи спростування безглуздого твердження, що українську мову було штучно вигадано в австрійському генштабі. Робота також піднімає питання, коли і чому мистецтво перестало існувати без пояснюючого коментаря.

Живопис Гамлета Зіньківського апелює до проблеми політичної нестабільності й економічної кризи, що сприяє зростанню песимізму в соціумі, розчаруванню в новій демократичній системі, яка аж ніяк не гарантує матеріального благополуччя для основної маси населення. У своєму відео Альбіна Ялоза вдається до дослідження теми народження й смерті симулякра на прикладі знищення власних минулих художніх експериментів, які сьогодні характеризуються певною вторинністю, доводячи ризоматичність, інтерактивність і процесуальність сучасного мистецтва. Поряд з цим представлено рекурсивний твір Франсуази Оз та Богдана Перевертуна «Планета ляльок», що нагадує не тільки про маніпуляцію масовою свідомістю, а й про маніпуляцію мистецтва знаками художності, що вступає в процес нескінченного самодублювання. Сприйняття світу через призму чуттєвості розкрита в роботах Микити Цоя, Вікторії Лихольот та Ольги Кукуш. Очікування «нового іншого» сприймається як загроза, вторгнення сторонніх, підкреслюючи беззахисність в епоху глобалізації й плюралізму.

Питання сприйняття глядачем фотографії піднімає Юлія Савенко, вступаючи в митецький діалог з постановочними знімками канадського концептуального художника Джеффа Уолла, який умисно моделює такі сюжети, які ми сприймаємо за випадкові реальні моменти. Ціллю дослідження авторки  є саме спостереження за вигаданою реальністю, копією неіснуючого зображення, створеної завдяки симуляції – підгляданням за спостерігачем та імітатором. Демістифікація масової культури шляхом іронічного пародіювання відображена у роботі Романа Мініна, у якій автор гротескно зіштовхує образ Гомера, співця античності, з однойменним героєм американського мультсеріалу «Сімпсони».

Масове знецінення аспекту духовності сприяє появі підвищеної уваги до феномену анатомічності існування й тілесності – залежності від матеріального світу, сексуальності, гріховності, тлінності, психічної тривкості, смерті. Ці мотиви можна прослідкувати в творах Ірини Бережко, Зої Орлової, Олени Хомякової, Альони Токовенко.  Тіло тут залишається єдиним джерелом страждань й насолоди, існуючи без конкретної мети, як машина по вдоволенню власних гедоністичних потреб у спробі втамувати біль від усвідомлення власної смертності. Композиції Родіона Прохоренко є наслідком роздумів, що належать до періоду пошуку свого місця в соціумі, який супроводжується руйнуванням симулякра ідеалістичного образу прихистку, який обов’язково повинен відповідати власному очікуванню.

Проект «Анатомія симулякра» має на меті уточнення позиції постмодернізму, який не виснажив свої складові невизначеності, навіть вдаючись до постійного самозаміщення. Візуалізуючи феномени перехідної епохи від індустріального до постінформаційного суспільства, митці, залучені до проекту, є взірцями концептуальної думки, що артикулюють потребу критичного осмислення реальності, яка знаходиться під впливом метафоризації та симуляції.

Текст: Роксана Рублевская

Партнери проекту: ABRAMOVYCH.ART, Видавництво ArtHuss, BROVDI.ART, Zenko Foundation.

Інформаційний партнер проекту – CHERNOZEM.INFO

Поліграфічний партнер проекту – Фамільна друкарня Huss

Керівник проекту: Ігор Абрамович.

Куратори: Андрій Сидоренко, Ірина Яцик, Олександра Халепа.

Учасники проекту: Ale Na, Юлія Бєляєва, Ірина Бережко, Тетяна Богуславська, Марія Бондаренко, Bondero, Oлександр Бугай, Алла Волобуєва, Ірина Ворона, Антон Гаук, Марина Громенко, Андрій Достлєв, Сергій Западня, Гамлет Зіньківський, Ігор Канівець, Юлія Кисіль, Дар’я Кольцова, Сергій Корнієвський, Олена Кузнєцова, Ольга Кукуш, Антон Логов, Вікторія Лихольот, Олександр Ляпін, Роман Мінін, Зоя Орлова, Франсуаза Оз, Богдан Перевертун, Едуард Потапенко, Родіон Прокопенко, Людмила Раштанова, Юлія Савенко, Юрій Сивирин, Лілія Тімакова, Михайло Тютюнник, Діана Факш, Олена Хомякова, Микита Цой, Ігор Чекачков, Оксана Чепелик, Валентин Чорний, Маргарита Шерстюк, Катерина Шиман, Альбіна Ялоза.

_________________________________________________________

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

• Майкл Берд 100 ідей, що змінили мистецтво (поворотні моменти історії мистецтва: від малюнків у печерах до стріт-арту),
• Сара Торнтон 33 митці у трьох актах (Ай Вейвей, Джефф Кунс, Марина Абрамович, Демієн Гьорст та ін.),
• Вілл Гомперц Що це взагалі таке? (150 років сучасного мистецтва в одній пігулці),
• Вілл Гомперц Думай як митець (правила креативного мислення, що працюють за будь-яких обставин)
• Грейсон Перрі Не бійтесь галерей (як сприймати та оцінювати мистецтво),
• Галина Скляренко Сучасне мистецтво України (нариси мистецтвознавчині),
• арт-видання 25 років присутності. Сучасні українські художники (80 портретів сучасних українських художників),
• Александр Брей Нескучное собирательство (про найкращу приватну колекцію XIX-XX ст.),
• Бріджит Квінн Неймовірні: 15 жінок, які творили мистецтво й історію (15 геніальних жінок-художників)
• Григорі Козлов Замах на мистецтво: арт-детектив (розкриття таємниць мистецтва)
• Марина Абрамович Пройти крізь стіни (автобіографія зірки сучасного перформансу)
• Дон Томпсон Помаранчевий надувний пес (буми, потрясіння та жадоба на сучасному арт-ринку)
• Галина Скляренко Українські художники: з відлиги до незалежності. Книга перша (есе про художників)