Воркшоп польського перформера та куратора Вальдемара Татарчука став відправною точкою для семи молодих митців з Дніпра. Читайте про пригоди початківців на резиденції в Любліні, відповідальність перформера та роботу з наслідками.

У Дніпрі польський митець та куратор Вальдемар Татарчук провів воркшоп із перфомансу. Він, галерея Артсвіт та Інститут Адама Міцкевича оголосили open-call, за результатами якого відібрали 20 учасників та учасниць – молодих людей з різним бекграундом.

Формат занять, які проводить Вальдемар Татарчук, тим і цінний, що дає перформеру-початківцю базові навички і знання – і вже на практиці кожен учасник досліджує межі простору, часу та власної імпровізації. Воркшоп у Дніпрі мав кілька складових: освітню, під час якої Вальдемар демонстрував приклади визначних перфомансів, та практичну – молоді митці отримували від куратора орієнтири та методи роботи з простором, предметами, тілом.

“Один із головних висновків, які я зробила під час воркшопу, – розповідає його учасниця Марина Москальова, – це підтвердження того, що перфоманс відрізняється від театру. В мене майже десятирічний досвід участі в аматорському театрі та грі на сцені. А перфоманс став майданчиком, на якому можна звільнитись від «тягаря» глядача, погляду режисера та рамок ролі”.

В останній день воркшопу учасники демонстрували свої напрацювання публіці – відвідувачам галереї Артсвіт. Деякі з митців також працювали з міським простором.

Крім того, воркшоп надихнув учасників надіслати заявки на участь у резиденції, організованій люблінською галереєю Лабіринт та Фондом перформативного мистецтва. Перформативна платформа існує з 2009 року, в ній брали участь такі знані митці як Найджел Рольф, Алістер Макленнан і Януш Балдига. Та у 2017 році організатори вирішили зробити open-call для молодих митців та тих, хто робить перші кроки у перфомансі.

З України було дев’ять учасників: двоє – зі Львова, і сім – з Дніпра. На резиденції митці працювали з трьома тренерами: Мерилін Арсем (США), Юргеном Фрітцом (Німеччина) та Мартіном Зетом (Чехія). У сьомому виданні Перформативної платформи не було ані теми, ані лозунгу. Організатори мотивують це тим, що для них було важливо, аби художники працювали за рамками будь-якої концепції, нав’язаної кураторами.

Проте кожен з трьох менторів мав свій підхід до роботи з учасниками. Наприклад, воркшоп Мерилін Арсем був сфокусований на внутрішніх думках і почуттях учасників, а перфоманс розглядався як експеримент та інструмент для вивчення себе та аудиторії. Художники з групи Юргена Фрітца мали обов’язково презентувати власну роботу, його воркшоп був спрямований на пошук індивідуального підходу до перфомансу. А Мартін Зет запропонував дослідити, як ті чи інші дії змінюються чи залишаються тими самим, в залежності від того, зроблені вони у відкритому чи закритому просторі: воркшоп називався “Як бути аполітичним”.

Як згадує директорка галереї Артсвіт Ірина Полікарчук, одним із найяскравіших досвідів став перфоманс Дар’ї Лук’яненко в рамках open stage (формат художніх імпровізацій). Художниця роздмухувала сажу білим полотном. До неї долучалися й інші митці. Дія завершилася тим, що простір у близько 400 м2 був повністю забруднений, а клінінгова компанія оцінила очищення наслідків перфомансу на майже 5 тисяч євро.

Але учасники резиденції вирішили всі разом прибирати та зібрали кошти. “Була атмосфера взаємодопомоги, митці спільно працювали над наслідками перфомансу. Процес прибирання знімала камера, і потім відео транслювалося на великому екрані в галереї Лабіринт. Інституція в жодному разі не придушувала творчий вияв. Але цей кейс – про відповідальність, яку несе художник. І це гарний урок для майбутніх перформативних проектів в Артсвіт”.

Своїм іншим перфомансом – Bird feeding – Дар’я досліджувала ірраціональні процеси та взаємини зі світом. Під час перфомансу вона годувала мертвого птаха. Художниця планує зробити серію робіт: наступні два перфоманси мають відбутися в Україні та Чехії.

Інший приклад взаємодії – перфоманс Галини Гурової. У Любліні зрубали 100-літній дуб, який ріс у центрі міста. Влада запропонувала Вальдемару Татарчуку знайти художника, який би попрацював з цим деревом. Галина вирішила працювати з дубом: вона залізла всередину і викидала звідти нутрощі. “Для мене перфоманс став вирішенням внутрішньої проблеми, – розповідає мисткиня. – Думаю, кожен іноді задається питанням: йти напролом або сховатися глибше. Я намагалася відповісти на це питання”.

Марина Москальова створила перфоманс на основі власних роздумів про життя та його самостійне завершення: “Я була учасницею групи Мерилін Арсем. І одна з перших рекомендацій, яку дала менторка, – робити те, що важливо для тебе самої і про те, що турбує особисто. Я зробила цей перфоманс, керуючись її словами”.

Для своєї перформативної дії Іра Харламова використала червоні стільці, які можна побачити в театрі чи кіно: “Мій перфоманс – про межі, перешкоди. Як ми вибудовуємо бар’єри, як вони руйнуються, як прагнемо вийти за межі і, як боїмося цього. Про одночасне прагнення і страх потрапити кудись фізично та емоційно”.

Для своєї роботи “Я можу ще цікавіше, а ти?” Ілля Семеренко створив відео з текстом, який описував його дії. Для іншої роботи перформер “спрямував промінь проектора, аби він ковзав по підлозі і потрапляв у кут приміщення. Так я хотів позначити територію в трьох проекціях системи Декарта. Я розклав паперові літаки, всередині яких – опис концепції. Під час перформансу я досліджував кордон світла, намагався проникнути “з темряви в світло, зі світла в темряву”. Експериментував із власної тінню і намагався розштовхати кордони”.

Ріка Рижикова досліджувала роль релігійного фанатика чи будь-якої людини, яка сліпо слідує певній ідеології: “Мій персонаж цілу годину виконував одну і ту саму дію – хрестився, але робив це не просто: кожні 15 хвилин я додавала по одному руху руки і в кінці я засипала себе землею. Я хотіла зобразити одночасно історичне створення релігії (її формування за допомогою послідовного додавання різних поз рук) і чуттєве сприйняття релігійного послідовника – сліпе закопування самого себе”.

Ідея перформансу Катерини Мамчур виникла під час групової роботи зі «сліпими» («мертвими») зонами камер. В індивідуальному перформансі вона продовжила досліджувати цю тематику, вирішивши показати, що за «рамками» наших поглядів і обмежень є щось, чого ми не бачимо, не помічаємо або не хочемо помічати. Лейтмотивом її перформансу став вираз – «Якщо чогось не існує, це не означає, що ти не можеш цього побачити».

Кураторки Артсвіт разом з учасниками жартують, що у Любліні “почала зароджуватись дніпровська школа перфомансу”. І хоча поки це лише вдалий жарт, як зізнаються молоді перформери, участь у резиденції стала для них поворотним моментом, платформою, з якої вони будуть розвиватися у мистецтві. А для дніпровської галереї Артсвіт співпраця з Інститутом Адама Міцкевича та Вальдемаром Татарчуком – це можливість підтримувати локальних митців та надавати їм можливості для розвитку.

Автор тексту: Олександра Потасько

Автори фотографій: Юрген Фрiтц, Войцех Пацевич, Діана Кольчевська

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах

• Сари Торнтон 33 митці у трьох актах (Ай Вейвей, Джефф Кунс, Марина Абрамович, Демієн Гьорст та ін.),
• Уілла Гомперца Що це взагалі таке? (150 років сучасного мистецтва в одній пігулці),
• Грейсона Перрі Не бійтесь галерей (як сприймати та оцінювати мистецтво),
• Галини Скляренко Сучасне мистецтво України (нариси мистецтвознавчині),
• Александра Брея Нескучное собирательство (про найкращу приватну колекцію XIX-XX ст.),
• арт-виданні 25 років присутності (80 портретів сучасних українських авторів),
• Бріджит Куін Неймовірні: 15 жінок, які творили мистецтво й історію (15 геніальних жінок-художників)