Микола Стороженко (1928-2015) створив епічну серію “Мій Шевченко” у 1985-2004 роках. У відвідувача виставки у київському Музеї Тараса Шевченка, що на бульварі його ж імені, може створитися враження, що тут Босх поєднався з Пінзелем так, як химарна примарність може поєднатися зі скульптурним напруженням.

*CHERNOZEM вибачається, що не може передати всі тонкощі авторської техніки через екрани ваших девайсів, але може порадити подивитися роботи Майстра особисто – до 04 вересня за розкладом роботи Музею.

Кобзар відійшов у Вічність, ледве дочекавшись відміни кріпацтва, з якого був викуплений стараннями своїх прихильників. Багато хто з наших сучасників – маючи гипотетичну неволю та гипотетичну ймовірність викупу з неї – мабуть що зголосився б краще взяти грошима…

Але справа у тому, що для Кобзаря та подібних йому воля завжди вище за гроші. І, насамперед, воля творчості. Чи міг він не писати про цареву дружину того, що потім призвело його до тривалої солдатчини у степах Азії? Як виявляється постфактум – не міг. Чи міг Микола Стороженко не писати свої твори у цій не зовсім компліментарній манері, а використовувати зазвичай надмірно пафосний “шевченківський канон”? Як виявляється – не міг. Тому керівник майстерні храмового живопису НАОМА шляхом 20-річної глибокої праці над сутністю творів Шевченка створив свій відрефлексований канон, який і представлений до вашої уваги Напередодні Незалежності.  

Обкладинка.

Перебендя.

“Чи не покинуть нам, небого…!”

Розрита могила.

Доля, муза, слава.

Причинна.

Катерина.

Сон.

Гайдамаки.

“Мені однаково…”

“Хіба самому написать…”

Катерина.

Наймичка.

Гайдамаки.

Наймичка.

Марія.

Пророк.

Юродивий.

Великий льох.

Гамалія.

Осії. Глава XIV.

Іржавець.

Неофіти.

Кавказ.

Заповіт.

Марія.

“І день іде, і ніч іде…”

“Ой три шляхи широкії…”

“Думи мої, думи мої…”

До Основ’яненка.

Сон.

Слепая.

Думка.

Утоплена.

“Заступила чорна хмара…”

“І мертвим, і живим…”

“Бували войни…”

“І мертвим, і живим…”

Наймичка.

Русалка.

Гайдамаки.

Обкладинка.