Музей української діаспори: польоти уві сні та наяву

chernozem.info 07.02.2018

Навряд чи в якійсь країні світу, крім України, є стільки геніальних митців, які вимушені були емігрувати та розкривати свій талант на інших територіях. Адже процес еміграції відбувався  впродовж всього 20 століття. Зараз відходить покоління третьої хвилі емігрантів, і архіви художників, композиторів, науковців, письменників в далеких Австралії чи Аргентині легко можуть потрапити просто на смітник. Що робити, аби цього не сталося?!

Музей української діаспори
Музей української діаспори

У 1999 році у реконструйованій садибі кінця ХVІІІ століття по вулиці Московській, 40-Б, було відкрито Музей культурної спадщини. У 2014 році його перейменовано на Музей української діаспори — назва більш чітко окреслювала те, чим музей займається. Вже четвертий рік директором музею є Оксана Підсуха, мистецтвознавець за освітою, яка має досвід роботи у журналістиці, видавничій справі, маркетингу.  Зараз включно з нею у команді музею працює шестеро науковців (з  зарплатами в межах 4 000 грн).

Оксана Підсуха - фото Олексій Іванов
Оксана Підсуха – фото Олексій Іванов

Хоча в світі більше відомі українські мистецькі, аніж наукові імена, музей у своїй діяльності намагається вивчати світ діаспори якомога ширше. І, крім поточної діяльності, перед музеєм стоїть унікальне завдання — пошук, повернення або отримання подарованих артефактів української культури з різних країн світу.

“Держава цим системно сьогодні не опікується — це раз, — розповідає Оксана Григорівна Підсуха. — У 1990-х роках було інакше. Тоді працювала Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей при Міністерстві культури, яку очолював відомий мистецтвознавець Олександр Федорук, повертаючи тисячі експонатів на батьківщину та поповнюючи фонди різних музеїв. Наш музей було створено, фактично, як результат діяльності цієї комісії.

Друга проблема — в українській законодавчій базі, яка є дуже заплутаною і складною. Так, у 2015 році я вивозила з США роботи Кричевських, подаровані Катериною Кричевською-Росандіч, а також твори американської художниці українського походження Олени Овчиннікової. Американське законодавство не вимагає декларувати мистецтво при вивезенні з країни. Якщо вивозиш твори — значить за замовчуванням маєш на це право.  Тож вивезла твори звідти я дуже просто. А от ввезти їх  в Україну, маючи дарчу на користь державного музею, – це була задача не для «слабкодухих». Складається враження, що країна  не зацікавлена, аби музеї наповнювалися мистецькими скарбами. Причому  українськими скарбами, які можуть бути назавжди втрачені. Третя хвиля еміграції відходить — це люди, яким уже понад 90 років. А їхнім онукам архіви часто не потрібні — більшість з них уже й мови не знає.  А нам це болить, це наша історія, наше мистецтво.

postiyna-ekspoziciya-muzeyu-diaspori

Зараз співпрацюємо з художницею, українкою за походженням Світланою Солдатовою, яка живе в Австралії і хочете передати Музею української діаспори кілька робіт. В Австралії з цим також немає проблем — треба лише сплатити кошти за поштові витрати. А от отримати роботи в Україні, – боюсь, аби це не перетворилося на пекло. На сьогодні я навіть ще не зрозуміла усієї процедури, і хвилююся, чи не вийде так, що картини застрягнуть на митниці на довгі тижні. Чому подібна процедура не спрощена до трьох хвилин — незрозуміло. Якщо є дарча, за якою людина дарує твори державному музею, — чому неможливо просто прийти на митницю та  забрати подароване?!

Подібна ситуація й зі спадщиною художника Бориса Крюкова (1895-1967), з  донькою та онуком якого спілкуюсь вже два роки. Крюков — учень Кричевських; працював декоратором в Київському оперному театрі, емігрував до Аргентини. Зараз його нащадки живуть у Німеччині. Там знаходиться і мистецька спадщина Крюкова. Буде дуже прикро, якщо повернути її на батьківщину не вдасться.

Спадок Сержа Лифаря

Серж Лифар (1905-1986) — один із найвидатніших танцівників XX століття. Українець, який у 1930 році очолив “Гранд Опера” і фактично відродив французький балет. Він народився і виріс у Києві, який залишив у 1922 році, однак продовжував любити усе життя. Останніми словами Лифаря перед смертю до його дружини графині Ліліан Алефельд були “Не забувай про Київ”.

Наприкінці 2017 року Київ отримав близько 1700 різних книг, аркушів та зошитів з особистого архіву Сержа Лифаря (14 скринь): це стародруки ХVII–XVIII століть, прижиттєві видання класиків світової літератури, рукописи творів його сучасників. Одним із найцікавіших експонатів є рідкісна книга “Чигиринський Кобзар і Гайдамаки”, видана у 1844 році в Петербурзі, — друге прижиттєве видання творів Тараса Шевченка. Ще однією окрасою колекції є паризькі видання праць самого хореографа різних років, авторський примірник автобіографічної книги Лифаря “Страдные годы” у трьох томах, а також  авторський макет книги “Дягилев” і “С Дягилевым”. Представлені й матеріали, які відкривають нові факти київського періоду Лифаря. Наприклад, документи на маєток діда Сержа по материнській лінії в селі Малі Прицьки на Канівщині. Малим Лифар часто приїздив до свого діда, чув  там українські мову та пісню…

Музей української діаспори — єдиний, де діє постійна меморіальна зала Сержа Лифаря. З 21 грудня 2017 до 25 березня 2018 у музеї триває виставка “Дарую Києву. Серж Лифар”, яка має на меті привернути увагу як до імені хореографа, так до і до самого факту передачі його спадку. Відбулася передача відповідно до заповіту вдови Сержа Лифаря графині Ліліан Алефельд і завдяки спільним зусиллям Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України, Департаменту культури Київської міської державної адміністрації.

Меморіальна зала Сержа Лифаря
Меморіальна зала Сержа Лифаря

Наразі експонати передані у Музей української діаспори у тимчасове користування, і подальша їх доля поки що не вирішена. Частина колекції зберігається у публічній бібліотеці ім. Лесі Українки. Велика частина спадку Лифаря, переданого до Києва ще раніше, знаходиться в фондах Національного музею історії України.

“Вважаю, що  колекція Сержа Лифаря не має бути розпорошена.  Експонати, пов’язані з цією видатною особистістю, варто зберігати, вивчати, експонувати в одному місці, — коментує Оксана Підсуха. — Логічно, що це мусить бути Музей української діаспори, адже ми є профільним музеєм та маємо діючу експозицію, присвячену видатному хореографу.  ”

А як щодо  музею Сержа Лифаря? — запитали ми в Оксани Григорівни.

“Безперечно,  ім’я Лифаря заслуговує на окреме вшанування. Але зараз, коли багато діючих музеїв  потребують ремонту і модернізації,  створювати нові установи сьогодні,  як на мене,  – це не по-господарськи — каже директорка. —  Це моя особиста думка: давайте спочатку доведемо до ладу те, що в нас вже є, «вдихнемо» життя в ті музеї, які ледве животіють, експозиції яких  морально застаріли, створимо  умови для зберігання  фондів.

Так,  нашій владі не позаздриш, адже їм дістався важкий спадок. Культурний сектор 27 років не підтримувався як належить. Тож за цей час до занедбаного стану  прийшло майже все. — розповідає Оксана Підсуха. — Якщо є одна ділянка, яка буксує,  її легко можна витягнути. А якщо розвалюється і тут, і там?!  Та  ще й  в  умовах війни та економічної кризи.  Що робити? Давати кожному “по три копійки”, щоби заткнути дірки,  чи створити кілька зразкових культурних установ, а інші хай далі животіють?!»

Виставки

Крім виставок Лифаря та Марії Примаченко, у музеї на постійній основі триває виставковий проект “Наш Сікорський”, відкритий 12 травня 2016 року. Крім документів про життя видатного україно-американського авіаконструктора Ігоря Сікорського, представлені моделі літальних апаратів Сікорського, зокрема, модель його першого гелікоптера H-2, створеного у дворі батьківського будинку в Києві, та модель літака БіС-2 (саме на такому літальному апараті авіаконструктор вперше піднявся у київське небо). В експозиції відтворені куточки київського помешкання та майстерні геніального киянина.

Відвідувачі також мають змогу переглянути унікальний короткометражний фільм з голосом самого авіаконструктора за кадром, переданий музею Igor I. Sikorsky Histоrical Archive.

Експозиція "Наш Сісорський"
Експозиція “Наш Сісорський”

Раз на місяць  в межах виставки проводять мініфестивалі для дітей і дорослих . Розробкою тематичних программ для мініфестивалів, зокрема, займається провідний науковий співробітник музею Анна Лексіна. “Розповідаємо, хто такий Сікорський і як він змінив світ своїми винаходами,  — коментує вона. — Після екскурсії пропонуємо квест. Виконавши ряд завдань, гравці знаходять “щасливий капелюх” Сікорського і можуть у ньому сфотографуватися. Це копія капелюха; оригінал знаходиться в США. Друга частина культурно-освітньої програми складається з майстер-класів, на яких діти можуть сконструювати власні літачки або гелікоптери”.  Одним словом, у музеї розуміють, що треба вчитися конкурувати з іншими видами дозвілля — кіно, боулінгом, тощо.

Гроші на виставки музей  шукає самостійно, з бюджетом на проекти завжди сутужно.  «Але навіть отримавши бюджетні кошти на якийсь проект – продовжує Оксана Підсуха – відразу стикаєшся з  численними «принадами» забюрократизованої системи освоєння державних коштів. Знайти меценатські кошти  важко. Зате маєш більше свободи і свої зусилля спрямовуєш виключно  на  справу, а не на «теки» папірців». Музей є філією Музею історії міста Києва, до якого входять також Музей Грушевського, Музей Булгакова, Музей шістдесятництва, Музей окупації Києва, Музей Пушкіна, Музей Шолом-Алейхема.

Мрії про майбутнє

Загалом, у Музеї української діаспори оптимістично дивляться у майбутнє. “Ми живемо в цікавий час, маємо величезні можливості, які не цінуємо, — вважає провідний науковий співробітник Наталія Білоус. — Наприклад, наші батьки навіть не мали можливості побачити зарубіжні музеї,  познайомитися з досвідом у інших країнах, і нинішні наші заскорузлість, пасивність —  наслідки того часу. Але прогрес рухають подвижники. Коли вивчаєш життя того ж Василя Григоровича Кричевського, стає зрозумілим, як багато ці люди працювали, на межі власних можливостей. Коли робиш нове — завжди важко. Але, думаю, наступне покоління буде ще прогресивнішим і досягне великих успіхів у сфері культури”.

DCIM100MEDIADJI_0018.JPG

В музеї працюють над проектом  нової постійної експозиції. «Наш музей, невеликий за площею, має розкрити надзвичайно масштабну тему.  Мрію, що в оновленому музеї завдяки сучасним мультимедійним засобам відвідувач зможе  охопити поглядом весь безмежний український світ – каже Оксана Підсуха. В ньому знайдеться куточок і для  прослуховування українських платівок, виданих в різних країнах світу, і для перегляду численних фільмів про життя українців за кордоном, і для читання електронних та друкованих видань української діаспори, і для інтерактивної мапи розселення українців. Ну і, звісно, для історичних артефактів та мистецьких скарбів, які були створені українцями світу та повернулися  додому».

Текст та фото: Катерина Лебедєва

____________________________________________________________

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

Матеріали на схожі теми

Коментарі