New music view: Алла Загайкевич про дебютний концерт Ukho-ensemble

05.11.2015

Портал Chernozem розпочинає спецпроект “New music view” у рамках фестивалю нової музики “Visionaries and Illuminati”, організованого агенцією Ухо. Про концерти фестивалю та музику, що на них звучить, розповідатимуть важливі постаті сучасної української музичної сцени. Адже хто може почути та розказати більше за композиторів, які самі творять новітню музичну історію, та виконавців, які спеціалізуються на авангардних творах.

Відкриває спецпроект Алла Загайкевич, одна з найбільш визнаних у світі композиторів сучасної України, відома насамперед завдяки своїм досягненням у галузі електроакустичної музики. Алла побувала на відкритті фестивалю, що одночасно стало дебютом Ukho-ensemble, та поділилася із нами своїми враженнями.

Zagaykevich

Програма дебютного концерту кожного нового колективу – своєрідний “естетичний маніфест”, “роза вітрів” майбутнього розгортання репертуару колективу. Я б “прочитала” вчорашній “маніфест” Ukho-ensemble так: “нова музика – це надзвичйно “точне мистецтво”, що має свої школи, фундаторів, тяглість знань, вимагає фахового розуміння фізичної природи звуку… захоплення безмежністю форм природи і віри в нескінченність оновлення музики”. Тому в програмі концерту був справжній фундатор сучасного музичного світу – О. Мессіан (навчитель К. Штокхаузена, П. Булєза, всіх “спректралістів” включно з Ж. Ґрізе), Т.Такеміцу, знаменитий інтегратор “сходу і заходу” на основі дуже “мессіанівського” гармонічного мислення, Т. Госокава – унікальний випадок, коли одночасно і авангардний “Дармштадт”, і національні композитори Японії вважають його “своїм”. Нарешті, Ж. Ґрізе – один із засновниів доволі радикального методу композиції “спектралізму”, що стверджує необхідність використовувати в якості “матеріалу музики” її найприродніший елемент – звук. Я була знайома з Ґрізе, і навіть “вчила” його тій программі в Іркамі, що зараз йому присвячена…. Він завжди був “незадоволений” своїми виконаннями. Мені так і не вдалося нікого “спокусити” цією музикою на виконання, окрім студентів консерваторії. Скажу чесно, саме твору цього композитора я очікувала найбільше. Всі інші твори концерту є набагато “ближчими” до слухача (і до виконавця!), ніж ці “Partiels”. Про виконання саме цього твору я б хотіла розповісти детальніше.

Композиція “Partiels” (перекласти, до речі, можна і як “обертони”, і як “частоти”) з циклу “Espaces acoustique ” – базується на даних спектрального аналізу найнижчого звуку тромбона. Неповторність цього тембру – насиченість, мінливість, наявність великої кількості обертонів, як “гармонійних”, так і “негармонійних” (шумових) надихнули Ж. Ґрізе не тільки визвучити цей спектр (пам’ятаєте потужні атаки контрабаса на початку твору – він імітував саме активне “народження звуку”), але й використати цілком “електронну методику” FM-синтезу для створення усієї гармонічної тканини твору – те, що могло б бути “електронним тембром”, виконується інструментами. Кожен з розділів твору при цьому почергово використовував “гармонійну”, чи “шумову”, модель звуку тромбону, і ми слухали то “надчисті” нетемперовані звучання, то “зашумлені” фактури, що для самого композитора означало природній принцип побудови форми: “вдих” – “видих”… Власне, інтригою виконань спектральних творів є саме здатність музикантів “віддатися” цій акустичній красі, абстрагуватися від будь яких натяків на “соло”, відчувати свій матеріал, як частину загального звучання, що направду є нічим іншим, як ОДНИМ звуком, обертони якого видобуваються різними інструментами. Будь-які спроби надмірної емоційності, “реальності” власного інструменту працють проти ідеї твору. І це при тому, що там доволі багато голосної гри. Ще одна надзвичайно важлива річ – якості реального простору, в якому він виконується. І мені здається, що цей простір працював “проти нас” – тихі і голосні звучання надто різнилися за тембром, “окремі обертони” не завжди хотіли “складатися” в спектр… але я вважаю виконання саме цього твору “іспитом” на можливість “грати все”. Вважаю, він був переконливо складений!