Замовити книгу "Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі". Вілл Гомперц

Портрет художника #11: Артем Волокітін

chernozem.info 31.01.2018

Публікуємо есе з книги «25 років присутності. Сучасні українські художники»: Артем Волокітін

Артем Волокітін народився у 1981 році в Есхарі, Харківська область. Закінчив Харківську державну академію дизайну та мистецтва. Представник «нового гуманізму» в українському мистецтві. Живе та працює в Харкові.

Артем Волокітін
Артем Волокітін

Фото: pinchukartcentre.org

Вибрані виставки:

  • «Трансформація. Докази» (2016, Kunst-und Filmbiennale Worpswede, Ворпсведе, Німеччина);
  • «Килим. Сучасні українські митці» (2016, Zenko Foundation, Татарів, Івано-Франківська обл., Україна);
  • «Музейне зібрання. Українське сучасне мистецтво 1985–2015. З приватних колекцій» (2015, Мистецький Арсенал, Київ);
  • «Надежда!» (2015, 56 Венеційська бієнале, Італія);
  • «UK/raine» (2015, Saatchi Gallery, Лондон);
  • «New Perspectives» (2015, Voloshin Gallery, Ukrainian Institute of America, Нью-Йорк);
  • «Premonition: Ukrainian Art Now» (2014, Saatchi Gallery, Лондон);
  • «Contemporary Ukrainian Artists» (2013, Saatchi Gallery, Лондон);
  • «Collection Platform» (2013, PinchukArtCentre, Київ);
  • «The Future Generation Art Prize@Venice 2013» (2013, 55 Венеційська бієнале, Італія);
  • «Дотик» (2009, Арт-центр «Я‑Галерея», Київ);
  • «Герой» (2009, Арт-центр «Я‑Галерея», Київ);
  • «Колорфест» (2008, Мінськ, Білорусь);
  • «Підлітки» (2007, Мистецький Арсенал, Київ);
  • «В рамках формату» (2006, фестиваль «Нон-стоп медіа», Муніципальна галерея, Харків, Україна).
Інтерференція 1, 2, олiя на полотнi, 120 x 140 см, 2007–2008
Інтерференція 1, 2, олiя на полотнi, 120 x 140 см, 2007–2008

Якесь нескінченне продовження

 

Я знаю, що отримаю в результаті, і я до цього прагну, напевно, завдяки своєму характеру. Хочеться отримати те, що було задумано від самого початку. А хтось пливе за течією. У мене такого не було ніколи, я завжди розумів, що мені треба, — як режисер, котрий вибудовує кадр.

Мені подобається, коли я знаю, до чого прийду.

Напевно, «Ботаніка» — це відображення мого нинішнього захоплення. І ще — такий момент пробудження, щастя. Навесні можу прокинутися рано-рано, не докладаючи до цього жодних зусиль, чого не можу зробити ні взимку, ні влітку. Мені здається, я прокидаюся — і все прокидається, і все живе й соковите — краса неймовірна. Я все-таки люблю природу, до якої людина доклала руку. Здається, що це якась співтворчість. А ще — певний контроль, хоча й незначний. Також мені подобається, що ось прийшла весна, і все сталося, — хоча ти нічого для цього не зробив. Це приголомшливо. Тому з’явився цей проект — «Ботаніка», ось що дало поштовх. Це можна було б назвати банальним, але хіба ж весна може бути банальною? Невже хтось може сказати: «Яке негарне небо!»?

Дослід-16, олія на полотні, 164 x 120 см, 2011–2012
Дослід-16, олія на полотні, 164 x 120 см, 2011–2012

Ніколи не любив писати пейзажі. Єдиний у своєму житті етюд написав, і після цього — скільки я їх не робив? Десять років? Двадцять? Мені здається, що недавно я віднайшов свою образотворчу форму, у якій зміг розмістити пейзаж.

Дуже подобається, як виглядає поле. Поле мені подобається навіть більше, ніж ліс або море. Тому що, коли стою на краю моря, то здається, все — глухий кут, шлях завершено, я прийшов. А коли бачу поле, — здається, що це якась нескінченна безмежність. Ось і ліс — мені здається, що ліс — це стіна, і потрібно докласти певних зусиль, щоб пройти не по стежці, де всі ходять. А поле ніби відкривається для тебе. Тому виникли нові роботи, які хтось уже поріднив із «живописом колірного поля». А це до мене пейзаж прийшов. Напевно, коли цураєшся чогось, воно обов’язково приходить у якійсь іншій формі.

___________________________________________________________

Більше портретів художників у арт-виданні 25 років присутності. Сучасні українські художники

___________________________________________________________

Якщо розмірковувати про українське мистецтво, то мені видається, що все відбулося. При детальнішому мистецтвознавчому аналізі можна дійти висновку, що у нас все є — і все це гідне й цікаве, і, що найголовніше, на мій погляд, — самобутнє. Хтось може сказати — відсталість і провінційність. Але ж це — плюс. Щоправда, навчилися вже й у нас робити щось абсолютно безлике і майже беземоційне. А мені подобається, коли все кипить, вирує… І нехай це інколи занадто відверто буває. Коли художник як людина відкривається настільки, наскільки, можливо, і з близьким другом так не відкриється.

І бачиш у цьому вразливість і якусь красу.

Хочеться це зберегти, мені це дуже подобається.

Незворотня краса 7, олія на полотні, 250 x 140 см, 2014–2015
Незворотня краса 7, олія на полотні, 250 x 140 см, 2014–2015

Мені так завжди хочеться краси. Хоча краса, звичайно, — суб’єктивне поняття. Не думати, не переживати — ніби ти в цей момент відключився, і не було ніяких роздумів та пояснень. Щоб заворожувало. Я тому дуже поважаю абстракціоністів, вважаю, що це дуже круто. Мені здається, що я не можу робити такі речі, але коли я бачу ці роботи, мені дуже-дуже подобається. Так, звісно, абстракцію можна побачити просто на поверхні обшарпаної стіни. Але коли це робить людина, докладає зусиль, з трепетом до цього ставиться, а потім приносить і показує, — це неймовірно… Спонтанність.

Штормове попередження, олія на полотні, 140 x 120 см, 2014–2015
Штормове попередження, олія на полотні, 140 x 120 см, 2014–2015

Я був зовсім маленьким, мені було років чотири-п’ять, і раптом побачив цей прекрасний пень. Я побіг покликати людей, щоб усі побачили цю красу. Що було далі, я не пам’ятаю. Мій дядько — художник, він закінчив Харківський художньо-промисловий інститут, і ось його забрали в армію. Якось пізньої осені, коли листя опало і його спалювали, я побачив, як крізь дим пробивалися сонячні промені… Я подумав — як же він таке пропустить?! Зібрав купу листя, відніс у гараж і зберігав її довго… Намагався зібрати для свого дядька все, що пов’язано з красою, мистецтвом, — щоб усе це йому продемонструвати, аби він нічого не пропустив… Проте на той час, коли дядько повернувся, я вже про все це забув. Батько, напевно, позбувся цього мішка з листям.

Записала Інга Естеркіна

________________________________________________________

Продовження серії есе про художників у розділі «Persons» на CHERNOZEM

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

Матеріали на схожі теми

Коментарі