Замовити книгу "Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі". Вілл Гомперц

Портрет художника #15: Олег Голосій

chernozem.info 22.02.2018
Публікуємо есе з книги «25 років присутності. Сучасні українські художники»: Олег Голосій
Олег ГолосІй, 1990 год (фото з архіву Марини Скугарьової)
Олег ГолосІй, 1990 год (фото з архіву Марини Скугарьової)

Олег Голосій народився в 1965 р. у Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1980–1984) та Київську державну академію мистецтв (1984–1990). Жив і працював у Києві та Москві. Трагічно загинув у 1993 р.

 

Вибрані виставки:

  • «Олег Голосій» (2003, НХМУ, Київ);
  • «Живопис з перших рук» (2002, Манеж, Москва);
  • «Мистецтво проти географії» (2001, Російський музей, Санкт-Петербург, Росія);
  • «Коло краю» (2000, галерея «Риджина», Москва);
  • «Погляди на Україну» (1999, Passage de Retz, Париж);
  • «Фантасмагорія» (1998, галерея «Ательє Карась», Київ);
  • «День і ніч змінюють один одного» (1994, галерея «Риджина», Москва);
  • «Олег Голосій» (1993, галерея «УКВ», Київ);
  • «Ангели над Україною» (1993, Апостольська церква, Едінбург);
  • «Штиль» (1992, НСХУ, Київ);
  • «Олег Голосій» (1991, ЦБХ, Москва).
Трійка, олія на полотні, 150 x 200 см, 1992
Трійка, олія на полотні, 150 x 200 см, 1992

Автопортрет у подобі бджілки, що у польоті понад самою землею ніби лезом бритви пронизує сутінки… Слоники, що біжать один одному в обійми… Острова, що завмерли в океані… Цей щемливий «неонаїв» робіт Олега Голосія — специфічна стихія, хитке й оманливе підгрунтя непіддатного вербалізації живописного задоволення. З одного боку, все воно зумисне — гра у гру: у награну дитячість. З іншого, зіткнення з таким зануренням у живописний транс — велика рідкість. Пряма трансляція внутрішнього кіно — шалений плин снів навіч, що вони проявлені й зафіксовані на полотні, стоп-кадри. Ступінь відвертості сновидного контенту така, що ти ніби «прокидаєшся у чужій душі», — цитуючи Павича.

Набережна, олія на полотні, 200 x 150 см, 1992
Набережна, олія на полотні, 200 x 150 см, 1992

Душа для Голосія — поняття топографічне. Ошелешеному глядачеві мигтить назустріч низка якихось цілком певних просторів. Потрапляючи туди, озираєшся з відчуттям дискомфорту й заразом насолоди. Від полотна до полотна, від образу до образу — ретельно вивчаєш нові деталі внутрішнього ландшафту. Але спроба зорієнтуватися у просторі — «інтерпретація сновидінь» — вбиває загадку, котру приховано в кожнім сновидінні. Це стихія емоцій і чистої насолоди, «німого пізнання», прояснювати яке не хочеться. Навпаки, відчуваєш необхідність залишити все як є, зберегти «непроясненість» до кінця: глядача підкорює «мовчазний» код образу. Роботи художника викликають глибокий внутрішній трепет, попри навіть те, що вони давно вже перетворились на історію: Голосій загинув у 1993-му. Історична дистанція не «охолоджує» вплив образу, він не набуває присмаку хрестоматійності.

Читають листа, олія на полотні, 135 x 200 см, 1991
Читають листа, олія на полотні, 135 x 200 см, 1991

Живопис Голосія, його манера й інтонації зазнавали прискорених перетворень: від суїцидальної депресивності — до абсолютної просвітленості. Просвітленості у буквальному значенні цього слова: розчинення видимості у сліпучому світлі. Його творчість можна умовно поділити на три періоди. Ранній, неоекспресіоністський або міфологічний — коли діалог з традицією відбувався за правилами (1988-й й 1989-й, знаковий рік седнівських пленерів, і до 1990-го). У ті часи художник культивував гру з універсальними, сакральними символами, як ознаками належності до закритої спільноти живопису… Переламний момент розкріпачення мови й бачення настає у 1990-му — з початком психоделічного періоду. Сюжети, заломлені призмою зміненої свідомості, перетворюються на фантасмагорії. Тут-таки себе проголошує поп-артівська іронія щодо «тиражного» зображення, котрим за нашого часу вважають кожне зображення («24 сюжети і їхнє кенгуру»). Тоді ж зароджується «дитячий дискурс». І, нарешті, фінальні 1991-й і 1992-й — виставка у московському ЦБХ, участь у груповій виставці «Штиль», мюнхенська резиденція, групові виставки на Вілла Штук, у галереї на Лотрінгерштрассе… У цей час сягає розквіту непогамовна «клептоманія» Голосія щодо обрію можливих медійних запозичень. З’являються «кінематографічні досліди» у живопису. У творах цього періоду знаходить яскравий вияв потічність і «кінематографічність» свідомості. Здебільшого вони мимоволі асоціюються з Дельозовим концептом «образу-руху» і «образу-часу», що ними зміщено «образ-уявлення» класичного мистецтва. Живопис Голосія — це теж, на свій кшталт, розвиток перцептивного досвіду «метакіно» — як матриці динамічного й децентрованого сприйняття…

Квіти-ходулі, олія на полотні, 197 x 150 см, 1992
Квіти-ходулі, олія на полотні, 197 x 150 см, 1992

В 1990-му відбувається умовний перехід від конвенціонального постмодернізму до «нової щирості» — і ця щирість дійсно психоделічна за спрямуванням. До речі, вся актуальна культура 1990-х — це повернення до ейфорії психоделічного раю 1960-х, де буденність заломлюється калейдоскопом мандали. У «Психоделічній атаці блакитних кроликів» (1990) цитується «На лінії вогню» Петрова-Водкіна. Мета художника — постмодерністська процедура «деконструкції» — змішання високого й низького, зняття пафосу величного видовища, перелицювання його «поп-обгорткою». Багатосяжний культурний символізм блакитного кольору змішується з зайчиками з «Плейбоя»… Слоників-зайчиків-кенгуру досить багато в Голосієвих картинах. Непоказна, не награна інфантільність, кінець «дорослого дискурсу» — ще один показник зміненої свідомості й зміненого сприйняття. Слон був тотемною твариною і «другим Я» Голосія. Так його йменували друзі. До свого підпису він домальовував слонячий хобот…

Постріл, олія на полотні, 150 x 195 см, 1991
Постріл, олія на полотні, 150 x 195 см, 1991

Плинність, потічність живопису Голосія, мозаїчність оптичних моделей і символічних іпостасей було підкреслено його прижиттєвою виставкою. В 1991-му, у московському ЦБХ, галерея «Ріджина» організувала велику, біля сотні картин, виставку Голосія, вдавшись до такого експозиційного принципу, котрий запропоновано було Олегом Куликом. Хід, навіяний сценографією: щоб візуалізувати нестабільність — те, як квапливо ковзає погляд художника, — картини встановили на спеціальних кронштейнах на колесах. На відкритті їх катали по всьому залу маленькі діти в білих сорочках з метеликами… Практично все зроблене у той час було зроблене під знаком естетики інсайту, буддистського рівномірного й рівноцінного бачення, де немає ані великого, ані малого, ані значущого, ані незначного. Саме за такої умови виникає ілюзія: у чомусь одному завжди прозрівається й відбивається ще щось. Ріка cвітла — у мокрому асфальті «Дороги в лісі» (1992). Вологе тропічне повітря, пронизане сонцем, у якому тріпотять «Квіти-ходулі» (1992), нагадує дно річки. Сонячне світло стає матеріальним, розсипаючись яскравими блискітками й створюючи гіпнотизуюче видовище крихкої краси. Іншою вона просто не може бути, вона швидко розквітає і раптово в’яне — про це ж промовляє застиглий серед листя краплиною алої крові «Поранений бутон» (1992). Дивовижний овальний портал у інший вимір створює арка «Мосту» (1992) і її відображення. Нишком впадає в око, що у центральному отворі проступає ще один міст — ілюзія практично не має меж… Здавалося б, у цих роботах художня мова Голосія досягла апогею розкріпачення. А однак щодалі виникають все нові образи-видіння — практично невагомі, дещо хворобливі, емансиповані від медійної та й будь-якої реальності поза внутрішньою. Ступінь їхнього формального нон-фінізму став безпрецедентним. В «Очах» (1992) — жіночі голови з пишним волоссям нагадують бутони квітів. Або ж світлофанічна «Набережна» (1992), де засвічено притьмом і дедалі яскравішають усі джерела світла — велетенське «око» сонця, зірки, ліхтарі…

Подорож (Муза), олія на полотні, 150 x 200 см, 1991
Подорож (Муза), олія на полотні, 150 x 200 см, 1991

Одіссею образу за нашої доби Жак Рансьєр спробував дослідити, озброївшись гіпотезою Барта з «Camera lucida» — про суміщені studium і punktum, загальне й окремішнє. Студіум підлягає інтерпретації, належить до культурного контексту. Пунктум — щось непояснювальне й невимовне, живе, яке владно стверджує свою присутність. Так ось, пунктум у образах Голосія — це присутність самого живопису. І його головної функції — відображення метафізичної реальності, перетворення картинок «ні про що» на «нерозчленовні блоки видимого».

Вікторія Бурлака
________________________________________________________

Продовження серії есе про художників у розділі «Person» на CHERNOZEM

Більше портретів художників у арт-виданні 25 років присутності. Сучасні українські художники

Матеріали на схожі теми

Коментарі