Новий арт-проект Олександра Животкова в Тбілісі.

Виставка робіт відомого українського художника Олександра Животкова відкриєтсья в Тбілісі на наступному тижні.

Експозиція під назвою “Картон. Дерево. Камінь” пройде в Національній галереї імені Дмитра Шеварднадзе  з 26 січня до 25 лютого. Адреса галереї – проспект Шота Руставелі, 11. Організатори виставки – Національний музей Грузії та Stedley Art Foundation.

Творча серія “Картон. Дерево. Камінь” включає більше 50 робіт, створених Животковим за останні п’ять років: “Дороги”, “Київ 2014”, “Варіації в камні” та багато інших.

Як відмічають в музеї, в цих творах український художник об’єднав своє бачення східної та європейської культури, строгість монохромних образів та чуттєвих форм. В серії Животкова можна об’єднати відсилки до християнських катакомб, скіфських ідолів, українських ікон, тібетських рукописів, а також до грузинської чеканки.

Ініціатор проекту – українська фундація Stedley Art Foundation.

З цього приводу CHERNOZEM публікує есе з книги 25 років присутності. Сучасні українські художники., присвячене художнику Олександру Животкову.

Олександр Животков народився 1964 року в Києві, в родині відомого живописця, графіка, ілюстратора й педагога Олега Животкова. Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка та Київський державний художній інститут. Разом із батьком та братом Сергієм утворює своєрідну «фамільну школу», характерними особливостями якої є кольорова стриманість, увага до формально-пластичної мови.

Вибрані виставки:

• «Трансформація. Докази» (2016, Kunst-und Filmbiennale Worpswede, Ворпсведе, Німеччина);
• «Рецепт для утопії» (2016, ІПСМ, Київ);
• «Motherboard» (2016, Stedley Art Foundation, Київ);
• «Музейне зібрання. Українське сучасне мистецтво 1985–2015. З приватних колекцій» (2015, Мистецький Арсенал, Київ);
• «Premonition: Ukrainian Art Now» (2014, Saatchi Gallery, Лондон);
• «Сучасні українські художники і Panton Chair» (2014, PinchukArtCentre, Київ);
• «Ukraine. The Archetype of Liberty» (2014, Novomatic Forum, Відень);
• «Український пейзаж» (2014, Мистецький Арсенал, Київ);
• «Contemporary Ukrainian Artists» (2013, Saatchi Gallery, Лондон);
• «Орієнтація на місцевості» (2013, НХМУ, Київ);
• «Після слів» (2012, Stedley Art Foundation, Київ);
• «Одинадцять років. П’ятнадцять днів» (2011, Мистецький Арсенал, Київ);
• «Сім робіт» (2011, Stedley Art Foundation, Київ);
• «20 років присутності» (2011, ІПСМ, Київ);
• «Живописний заповідник. Версія 2008» (2008, галерея «Bottega», Київ);
• «Живопис» (2007, галерея «Триптих», Київ);
• «Край прикордоння» (2007–2006, цикл виставок у Польщі й Україні);
• «Протасів Яр» (2004, галерея «Ательє Карась», Київ);
• «Варіанти з чорним» (2002, галерея «Ательє Карась», Київ);
• «Виставка робіт родини Животкових» (2001, НСХУ, Київ);
• «Виставка українських художників» (2001, Музей «Гаррах-Палац», Відень);
• «Шість білих диптихів» (2000, галерея «Ательє Карась», Київ);
• «Українське мистецтво» (1992, Гельсінкі).

Це моя територія. Я тут народився

— Я пам’ятаю виставку 1987-го на Андріївському узвозі, де вперше (поряд з Миколою Кривенком та Олександром Чеботарем) були представлені ваші картини: перлисто-сірі, дуже камерні, формально вишукані… З того часу Ваша творчість значно еволюціонувала: ви писали абстрактні полотна, картини з текстами, тепер створюєте рельєфи з дерева. Що було головним, визначальним на цьому шляху?

— Насправді ніяких змін не відбулося. Мені здається, що й сьогодні я залишаюся в мистецтві таким самим, яким був у дитинстві. Безперечно, нові враження додаються, але сутність творчості зостається незмінною.

— Але ви працюєте з новими матеріалами, фактично в різних видах мистецтва. Як це відбувається, як від фарби на полотні ви прийшли до скульп­турної пластики?

— Усе з’являється саме по собі. Наприклад, якось потрібно було виправити пошкоджене полотно, я заклеїв його марлею, зверху почав писати фарбами, виникли додаткові фактури, вони потягли за собою об’єми… Або щось ремонтував у майстерні, взяв дерево, з нього почав робити рельєф… Життя веде тебе в потрібному напрямку, дає тобі підказки, потрібно тільки їх побачити й скористатися ними… Я взагалі не відкриваю нічого нового, матеріал є вторинним, можна працювати будь-чим — фарбами, вугіллям, кремом для взуття… Це не важливо. Головне — те, що ти хочеш висловити, те, що штовхає тебе до роботи, бентежить і хвилює…

_____________________________________________________________

Більше портретів художників у арт-виданні 25 років присутності. Сучасні українські художники.

_____________________________________________________________

— Як ви можете визначити головну тему своєї творчості?

— Це непросто. Але якщо коротко, можливо, взаємодія Часів, присутність історії… Усе моє життя пов’язане з Києвом, я тут народився, навчався, тут живу і залишуся назавжди. Ця земля зберігає в собі величезні шари сконденсованої історії. Скільки народів пройшло через неї, деякі зникли, розчинилися в часі, інші залишили по собі архітектурні споруди, рукописи, історичні ландшафти, але так чи інакше «сліди» кожного присутні у її просторі… Як на мене, художнику залишається виокремлювати ці сліди зі ще неосмисленого історичного шару, «слухати» простір, відчувати його внутрішні рухи…

— Отже, можна сказати, що чи не найбільше вас цікавить «археологія культури», образи якої ви перекладаєте мовою сучасного мистецтва?

— Можна сказати й так. Проте мені здається, що сьогодні принаймні кордони того, що називають «сучасним мистецтвом», надзвичайно розпливчасті. Скажімо, у Тибеті, у Непалі я побачив фантастичну природу, наповнений історією пейзаж і традиційне мистецтво, яке перевернуло мій внутрішній світ. Ці враження, напевно, так чи інакше збігаються з моїм загальним зацікавленням символами історії, культури, які привертали мене і до того, але тут все постало заново, надзвичайно гостро й насичено… Так з’явилися мої серії «До питання про непальські танки», а потім великий проект «Після слів»… І хоча мова в них іде про вічні, позачасові речі, та й образи, які в них відбилися, виходять далеко за межі будь-якої сучасності, їхня художня актуальність, як на мене, визначається готовністю людини подолати свій короткоплинний теперішній досвід, зазирнути в інший світ і спробувати його розгадати…

— Ваш творчий шлях розпочався з років «перебудови» і охоплює вже майже три десятиліття. Що було найважливішим?

— Для мене, попри всі обставини, найголовнішим залишається можливість працювати щодня. Так я роблю вже майже тридцять років. Щоб не відбувалося навколо, головні «події» для мене виникають у майстерні, тут мій світ і все, що мене цікавить найбільше… Хоча останнім часом моє «художнє життя» склалося надзвичайно вдало, передусім завдяки знайомству із засновницею Stedley Art Foundation Стеллою Беньяміновою, яке переросло у справжню дружбу. Зізнаюся, що до того мої стосунки з галеристами були досить напруженими, часто доводилося просто рятувати свої роботи, віднаходити їх після виставок, захищати, переховувати… Тепер все інакше. Я ніколи ще не відчував себе так спокійно, як за останні п’ять років нашого співробітництва. Ми прекрасно розуміємо один одного, я відчуваю підтримку і впевненість. Цей приклад — показовий. Очевидно, все залежить від людини, яка займається організацією мистецтва: якщо вона його любить, якщо поважає художника — усе складається чудово.

— Яку роль у вашій творчій долі відіграла група «Живописний заповідник» та її учасники Тіберій Сильваші, Микола Кривенко, Анатолій Криволап, Марко Гейко?

— «Живописний заповідник» важливий для мене насамперед дружбою між всіма нами — його учасниками. Ми були однодумцями в мистецтві і добрими друзями в житті. Цей досвід безцінний. Потім кожний пішов своїм шляхом, але те, що нас об’єднувало, залишається з нами назавжди.

— Сьогодні наша країна переживає непрості часи. Що, на ваш погляд, має робити художник?

— Я хочу згадати історію, яку розповідав уже не раз: коли німецькі війська заходили в Париж у 1940 році, в Академії займалися тим, що відмінювали слово «любов»… Так митці намагалися зберегти в собі людяність, не поринути в злобу та ненависть… Я — людина поза політикою, але я не байдужий до того, що відбувається. Просто мій спосіб сприйняття реальності — споглядальний, що призводить не до спокою, а до терпимості. Споглядання не означає безтурботність та неробство, воно сприяє внутрішній концентрації і зосередженості на власній справі. Думаю, що я цікавий іншим, світу, глядачам тільки як художник, цікавий тим, що можу створити. Це я і намагаюся робити за будь-яких обставин. Хочу навести слова Кастанеди: «Коли ти починаєш сміятися над страхом, страх відходить. Коли ти можеш подолати страх, ця річ стає твоєю. Коли в тобі є сили добра, вони здатні подолати будь-який негатив».

Бесіду вела Галина Скляренко

Від 2003 року Олександр Животков бере участь у творчих симпозіумах ленд-арту на Сумщині — у селищах Мокриця, Грунівка, Миропілля. Краса цих місць, де переплелися залишки прадавньої історії і велична природа, де ландшафти зберігають сліди зниклих народів і культур, увійшла до його творів, наповнила їх новими змістами та знаками-символами. Серед них — кінь на тлі степу, котрий, за поетичним висловом самого художника, став «даниною пам’яті кочовим народам, які проводжали тут сонце, що сідало за давньоруське городище з білими крейдяними пагорбами».

Велике панно «Місце Могриця. Грунівка. Миропілля» наповнене символами, знаками, авторськими текстами й записами, пов’язаними з місцем його створення та враженнями автора. Виконане у своєрідній колажній техніці, де за основу правила звична побутова клейонка, що поступово через накладання шматків тканини, паперу, піску, фарби тощо, через поєднання зображень і написів поставала таким собі образним палімпсестом, у якому знаки, кольори, лінії сплелися в єдине ціле. Головні кольори твору — чорний, білий та червоний — є базовими для більшості традиційних культур. Поєднання символічних зображень і написів асоціюється зі старовинними сувоями. Проте, міцно вплетений у «культурну археологію», твір художника належить саме сучасному мистецтву, яке, руйнуючи кордони між традиціями, мовами, стилями, долаючи естетичні норми й правила, вибудовує нову, іншу образність, де з різних епох і просторів виникає нова метафора — Часу та Пам’яті.

Галина Скляренко

• Продовження серії есе про художників у розділі «Persons» на CHERNOZEM

• Більше про сучасне мистецтво — в книгах Сари Торнтон 33 митці у трьох актах, Вілла Гомперца Що це взагалі таке?, Грейсона Перрі Не бійтесь галерей, Галини Скляренко Сучасне мистецтво України, Олександра Брея Нескучное собирательство.