CHERNOZEM вітає Павла Макова з отриманням Шевченківської премії та публікуємо есе з книги «25 років присутності. Сучасні українські художники», присвячене художнику.

Павло Маков народився 1958 року в Санкт-Петербурзі. Навчався в Кримському художньому училищі, Санкт-Петербурзькій академії мистецтв та на факультеті графіки Харківського художньо-промислового інституту. Член Королівського товариства живописців та графіків Великобританії та член-кореспондент Академії мистецтв України.

Вибрані виставки:

• «Трансформація. Докази» (2016, Kunst-und Filmbiennale Worpswede, Ворпсведе, Німеччина);
• Terni Lapilli / Giochi di Guerra (2016, галерея Fondazione Il Bisonte, Флоренція, Італія);
• «Рецепт для утопії» (2016, ІПСМ, Київ);
• «Стан речей» (2016, галерея «Дукат», Київ);
• «Зустрічі» спільно з Вікторією Виноградовою (2016, галерея Doris Ghetta, Ортісей, Італія);
• «Межа» (2015, Арт-центр «Я‑Галерея», Київ);
• «Paradiso Perduto» (2014, НХМУ, Київ);
• «Contemporary Ukrainian Artists» (2013, Saatchi Gallery, Лондон);
• «Ковдра. Город. Башта. Хрест. Доля» (2012, PinchukArtCentre, Київ);
• «Донроза» (2010, НХМУ, Київ);
• «Сади. Постімперське сум’яття» (2007, Чеський музей красних мистецтв, Прага);
• «Облога Пентагона» (2004, галерея М. Гельмана, Москва);
• «UtopiА. Ретроспектива 1993–2003» (2003, НХМУ, Київ);
• «Олов’яні щоденники» (2002, галерея Groll, Наарден, Голландія);
• «Книга днів» (2000, ЦСМ, Київ);
• «Фрагменти» (1999, Міська галерея мистецтв, Таллінн);
• «Наш пейзаж» (1998, ЦСМ Сороса, Київ);
• «Води» (1996, галерея «Бланк-Арт», Київ);
• «Місце» (1994, Szuper Gallery, Мюнхен, Німеччина).

Присутність — це поняття з кінця минулого сторіччя стало питанням суто філософським. Принаймні так його вживає німецько-американський філософ Ганс Ульріх Гумбрехт, з яким ми спілкувалися у мене в майстерні. Він неодноразово бував у Харкові, і у нього є книга «Виробництво присутності: чого не може передати значення». Цю книгу не дуже сприйняли колеги Гум­брехта, дехто навіть висловився про те, що краще б її взагалі ніколи не було. Але для мене присутність — це та філософська, а саме естетична категорія, з якою я постійно працюю. У 1990-х роках мені важко було існувати в постмодерністський дійсності. У той час усі працювали із сенсами. Це був єдиний тренд. А для мене завжди значення було другорядним, а ось присутність — головне, без чого, наприклад, не може існувати музика. Тільки на значенні побудувати нічого не можливо. Перший сенс — це і є ця присутність. Ти спершу не можеш відвести очей від витвору мистецтва, а вже потім придивляєшся, що намальовано, чому намальовано.

У соціальному плані моя присутність — те ж саме. Якщо мої роботи вас ваблять, якщо долають особисті кордони, якщо доносять відповіді на ваші питання, — значить, я присутній.

Мої проекти — і «Фонтан виснаження», скажімо, і «Хроніки утопії» — це все насправді про присутність. Річ у тім, що люди й досі не опанували мудрості, що вони відповідальні за все, що з ними відбувається. Відсутність відповідальності в радянській і дорадянській Росії пояснюється тим, що люди завжди покладалися на царя-батюшку, який все має «порєшать». Ця система породжена ментальністю. І революцію підтримали теж, спираючись на власний ментальний досвід. Скинули царя, поділили все, а потім ніхто працювати не хотів. І почався голод. По суті, кращі для країни часи, коли щось дійсно створювалося, були в останні три роки війни, коли кращі розуми країни сиділи в так званих «шарашках» (по суті, тюрмах) і вигадували щось вперше. Але потім знову все пішло на спад.

Ідентичність. На мій погляд, немає етнічної різниці між росіянами та українцями, є різне ставлення до приватної свободи. І в Україні це ставлення краще, тому що вона тривалий час була під владою демократичних тепер країн — Польщі, Австро-Угорщини. Чому був Голодомор? Тому що треба було знищити ментальність вільної людини. Тому що селянину не потрібна держава як така. Якщо в нього є клапоть землі, курка, корова — він незалежний і вільний. Його відношення до держави просте — або не заважайте, або допомагайте, або я візьму вили, бо я і без вас зможу жити. Тому це був дуже продуманий план — знищити таких людей. Ця програма торкнулася і Півдня Росії, де лишалося російське козацтво, яке теж було вільне, навіть за царя.

_______________________________________

Більше портретів художників у арт-виданні 25 років присутності. Сучасні українські художники

_______________________________________

Ставлення до свободи — це те, що нас зараз об’єднує, завдяки тому, що країна менша, людей менше, легше домовитися між собою. Культура — це вміння жити разом, поважати інші погляди, налагоджувати стосунки так, щоб ці різні погляди не заважали жити разом. Але, на жаль, у нас суспільство розподілене на людей, які хочуть жити незалежно, і на тих, хто розраховує жити з великим відсотком залежності. Це вже не точка зору, це вже два всесвіти. Суспільство дає найважливіше для мистецтва — драму. Чим більш драматичне життя, тим більше є поштовхів для мистецтва, чим життя більш налагоджене — тим мистецтво більш спокійне. Погляньте на мистецтво скандинавських країн, дуже часто там драма штучна.

Для мене творчість — владнати стосунки із самим собою. Що ж до того, щоб сучасне мистецтво щось дало суспільству — це вже задача інституцій, яких не вистачає. Якщо, наприклад, у Тулузі зараз почнеться якась політична нестабільність і почнуть руйнувати музеї, це торкнеться безпосередньо мене, бо культура Тулузи найтісніше пов’язана з моїми відчуттями, тому що це частина мого життя, я знаю цю культуру. Французи дбають про те, щоб ми її знали. В Україні є Французький культурний центр. А Україна, на жаль, поки що слабо презентована за кордоном, і коли в нас на Сході гинуть хлопці, то у французів немає відчуття втрати, бо вони нас не знають. У нас усі інституції приватні, немає державної презентації.

Мистецтво — це наука про почуття. Ми постійно з ними працюємо. І внесок у цю науку треба робити щодня. Присутність апелює до почуттів, а сенси — до розуму.

Сенси в мистецтві — це людське життя, а в основі людського життя завжди ті самі теми. Згадайте десять заповідей з Біблії. Чому нам Джотто близький? Трагедія Данте? Так, у мистецтві з’явилися нові технології, але є два головні інструменти для мистецтва — це вугілля і пензель, які не змінюються тисячоліттями. А якщо не змінюється інструментарій, це означає, що не змінюється і те, про що йдеться. Але знову ж таки, якщо подивитися на нові медіа, такі, як інсталяція, перформанс, — вони існували завжди разом з пензлем і вугіллям. Стоунхендж — що це? Тільки годинник? Чи календар? — Це глобальна інсталяція. Це естетична конструкція, вона впливала на людей. А публічні страти? У людей подих перехоплювало, коли комусь відрубували голову. Митці не можуть налякати страшніше за життя. У нього своя роль. Мистецтво не змінює життя — воно допомагає його пережити, допомагає змінити себе, щоб пережити це життя. Тому я вважаю, що сенси мало змінилися, змінився підхід, як їх описувати. А сенси ті самі — залишатися людиною.

Я повністю згоден з Італо Кальвіно, що якщо і є пекло, то воно є тут і зараз, ми самі його створюємо, і з цим є два засоби комунікувати. Перший — це привчати себе до цього пекла і кінець кінцем стати його часткою, а другий — робити все, аби все, що «непекло», збільшувало свою вагу і мало можливість існувати. Мистецтво певною мірою до цього й спрямоване.

Чому для митця немає сенсу виїзджати назавжди зі своєї країни — бо він не може відриватися від локального контексту, навіть якщо намагається вирішувати глобальні питання. Наприклад, навіть коли я буваю в Італії, я все одно реагую на те, що відбувається тут, в Україні. Головним поштовхом є вулиця і те, що відбувається зі мною, коли я стикаюся з реальним життям. Бо життя постійно дає можливість зрозуміти щось нове.

Записала Катерина Рай

________________________________________________________

Продовження серії есе про художників у розділі «Persons» на CHERNOZEM

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

• Сари Торнтон 33 митці у трьох актах (Ай Вейвей, Джефф Кунс, Марина Абрамович, Демієн Гьорст та ін.),
• Уілла Гомперца Що це взагалі таке? (150 років сучасного мистецтва в одній пігулці),
• Грейсона Перрі Не бійтесь галерей (як сприймати та оцінювати мистецтво),
• Галини Скляренко Сучасне мистецтво України (нариси мистецтвознавчині),
• Александра Брея Нескучное собирательство (про найкращу приватну колекцію XIX-XX ст.),
• арт-виданні 25 років присутності (80 портретів сучасних українських авторів),
• Бріджит Квінн Неймовірні: 15 жінок, які творили мистецтво й історію (15 геніальних жінок-художників)