11 серпня у Чернівцях розпочалась мистецька акція на підтримку старовинного храму Найсвятішого Серця Ісуса, який знаходиться у занедбаному стані. Zenko Foundation підтримали ініціативу куратора Тараса Полатайко, яка націлена на захист чернівецького храму. Про подробиці проекту та його важливість Тарас Полатайко розповів порталу CHERNOZEM.

Коли та як виникла ідея створення мистецької акції у костелі?

Я давно хотів зробити проект в церкві Найсвятішого Серця Ісуса, оскільки цей храм до певної міри є віддзеркаленням долі Чернівців. Йдеться про те, що під час радянської окупації храм був знищений і перетворений на архів. Лише 6 років тому його повернули римо-католицькій громаді. Зараз він повільно відновлюється зусиллями невеликої групи волонтерів. Також це єдиний храм в Чернівцях, який відкриває свої двері для сучасного мистецтва. Тому коли побачив проект Роберта (прим. Роберт Саллер, автор інсталяції Довіра) на виставці Show Promise, яка була представлена Zenko Foundation у Львівському палаці мистецтв, подумав, що проект зазвучить набагато глибше в контексті цього храму. Хочу подякувати Інні Келлер та ксьондзу Станіславу за їх відкритість до нового мистецтва.

Хто підтримав вас (митці, ксьондз, громада Чернівців, закордонна громада) у цій ініціативі?

Проект був підтриманий настоятелем церкви Найсвятішого Серця Ісуса ксьондзом Станіславом та Zenko Foundation. Ксьондз Станіслав погодився надати приміщення храму для презентації проекту, а Zenko Foundation оплатили транспортування інсталяції до Чернівців. Решту роботи зробили ми з Робертом.

Чи були у цьому проекті однодумці, з якими ви дискутували, обговорювали чи сперечались стосовно того, чому саме костел та як краще організувати проект?

Технічні деталі реалізації проекту обговорював з Робертом та ксьондзом Станіславом. Коли літери прибули до Чернівців і я запостив їх фото на фурі перед костелом і на фейсбуці почали з’являтися коментарі на кшталт: “Сволочі”, “Опять в склад прєвращают”, “Освящєніє букв Ашана” і т. д.

Як виявилося, навіть для багатьох молодих і наче прогресивних людей ідея презентації сучасного мистецтва в церкві – подразник латентних “скрєп”. В цьому контексті хотілося б згадати, що в європейській традиції тяглість співпраці між прогресивними діячами церкви та авангардними художниками свого часу можна прослідкувати починаючи від Мікеланджело та Рафаеля та закінчуючи участю Ватикану у Венеційській бієнале (з 2015). Мені дуже приємно, що нам вдалося продовжити цю традицію в Чернівцях.

 З якої причини ви вирішили робити таку акцію саме зараз?

Це вирішилося само собою, оскільки треба було шукати притулок для «ДОВІРИ» по закінченні виставки Show Promise у Львові.

Після закінчення презентації проекту в церкві перенесемо «ДОВІРУ» на постійне місце перебування на Узвишші Ѓьобеля – локації в самому центрі Чернівців, де за австрійських часів був чудовий парк і зона відпочинку. З початком радянської окупації це місце почало занепадати, і на сьогодні знаходиться у жахливому стані. Зараз це кілька кілометрова смуга старовинного буковинського лісу без назви, рясно встелена пластиковими пляшками, використаними презервативами, шприцами та з усіх сторін замурована гаражами та МАФами. Пам’ять про парк повністю стерлася зі свідомості чернівчан. Навіть фахові історики не знали про його колишнє існування.

Знайшов його випадково, переглядаючи стару мапу міста 1911 року. Зацікавила зигзагоподібна вулиця без назви. Виявилося, що це паркова алея, якою колись можна було вийти від залізничного вокзалу до Резиденції Буковинських митрополитів (зараз архітектурна пам’ятка під охороною ЮНЕСКО).

Зібравши історичні матеріали про парк, написав петицію до міськради з пропозицією відродити парк шляхом мізерного капіталовкладення на відновлення алеї та встановлення лавочок. Підписи зібралися менш ніж за тиждень, і народні обранці одноголосно проголосували за виділення коштів.

Пройшло півтори року, а презервативи з шприцами нікуди не ділися з-поміж старовинних буків. Перманентно встановлений на узвишші об’єкт буде нагадувати чернівчанам про їх довіру до народних обранців. «ДОВІРА» буде повільно занепадати разом з парком, а я буду документувати процес занепаду і постити його на ФБ.

Чи вважаєте ви, що сучасне мистецтво є достатньо красномовним та зрозумілим для привернення уваги до соціальних проблем?

Так. В залежності від намірів автора. Але узагальнюючи, можна сказати, що сучасне мистецтво на відміну від традиційного має більший комунікативний потенціал для висвітлення соціальних проблем та створення дискусійних платформ.

Чого ви чекаєте по закінченню акції?

Сподіваюся, що проект дасть поштовх і стане платформою для відвертої дискусії про кризу довіри в нашому суспільстві. Як на мене, це чи не найголовніша проблема нашого суспільства.

Чи вважаєте ви, що українське сучасне мистецтво здатне підняти загальний рівень культури?

Так. Але все залежить від рівня освіти, брак якої стає бар’єром для сприйняття сучасного мистецтва широкими загалом суспільства. В розвинених країнах сучасне мистецтво викладається з початкових класів школи. Згадується випадок, який стався зі мною в Любліні у 1990-му. Зайшов до галереї, де великою дугою зі стелі до підлоги звисав 25-метровий шмат білої тканини, а під ним сиділи колом діти віком 7-8 років, які уважно слухали як вчителька з ентузіазмом розповідала про творчість художника.

Коли викладав арт в канадському університеті, на першому курсі роздавав опитувальник, одним з питань якого було “Що таке мистецтво?”. Був приємно вражений, що поголовна більшість давала відповіді, які свідчили про те, що в школах у них були вчителі, знайомі з сучасним мистецтвом.

Сподіваюся, що у нас колись з’явиться хоча б один вищий учбовий заклад, де будуть викладати люди, які розуміються на мистецтві, створеному в розвинених країнах за останні 100 років.

Чи вважаєте ви, що привернення уваги до релігійних цінностей та сучасної культури зможуть підняти свідомість українця?

Особисто я не беру участі в організованих формах релігії. В той самий час мені здається, що в ситуації тотальної корумпованості суспільства де продається все, включно з освітою, релігія відіграє позитивну роль як моральний чинник, що стримує суспільство від ще більшого варварства. Хочеться зазначити, що, на жаль, більшість церков у нас є надзвичайно консервативними, що призводить до тиражування невігластва, примітивного моралізаторства та архаїчних поглядів.

Чи вважаєте ви, що діяльність культурних фондів, інституцій є необхідною в нашій країні саме зараз?

Так. Вважаю що будь-яка підтримка розвитку культури підвищує рівень та якість життя. Чим більше розвинуте суспільство, тим більше різноманітних фондів сприяння розвитку культури, як приватних так і публічних. У нас ця підтримка обмежена діяльністю кількох приватних фондів. Сподіваюся, що чиновникам Мінкульту вистачить здорового глузду, щоб при структуруванні Фонду Культури не вигадувати власні велосипедні схеми, а взяти одну з існуючих у світі моделей та адаптувати її до законодавства України.

Чи повинні сучасні мистецькі процеси та українська арт-сцена, на вашу думку, включатись у суспільне життя?

Це залежить від художника, його темпераменту та пріоритетів. Особисто для мене процеси, які тут відбуваються починаючи з Майдану, є цікавими. Вперше за багато років з’явилася надія, що вдасться витягнути країну з пост-совкового болота. Тому останнім часом роблю проекти з соціальним виміром.

Чи будете ви і далі робити подібні проекти?

Так. Ідей багато. В планах на найближче майбутнє проекти в Україні: «#Австрогреція має талант» та «Акумулятор оргазму» і кілька проектів в Європі та Канаді.