Видавництво ArtHuss готує українське видання книги Роберта Шора «Благай, кради і позичай».

З цього приводу CHERNOZEM ділиться уривком з книги, яка вийде у квітні цього року. А видавництво дарує знижку першим щасливчикам, які замовлять книгу «Благай, кради і позичай» за попереднім замовленням.

Книжка: Роберт Шор, «Благай, кради і позичай»

Переклад: Ганна Лелів

Важливо не що робити, а коли

*****

Хочете познущатися з «Мони Лізи»? Прошу дуже. Нашкрябайте їй ручкою вуса. Додайте бороду, якщо вам так хочеться. Тільки не малюйте вуса з бородою на оригіналі, ясне діло, бо це матеріальна власність Лувру, й музейні доглядачі не погладять вас за це по голові. А так то робіть собі що завгодно з портретом пані Лізи. Копіюйте, переробляйте, можете навіть перефотографувати її й доліпити у фотошопі автограф. Термін дії авторського права на оригінал закінчився – тепер він належить до «творчого надбання» людства.

Але якщо ви для своїх експериментів виберете фотографію «Мони Лізи» й потім спробуєте продати результат, спершу добре подумайте, бо знімок може мати окремий копірайт: фотографи теж володіють авторським правом. Ну а якщо ви візьмете олійні фарби й дошку і намалюєте точну копію картини, а потім захочете видати її за оригінал да Вінчі, вас, ясна річ, звинуватять у шахрайстві. Та якщо ви такого робити не збираєтеся – відривайтесь на повну. Маєте цілковиту свободу (ну, майже, в чітко окреслених рамках).

А от коли вам захочеться щось витворити з «Авіньйонськими дівицями» Пабло Пікассо, про свободу можете забути. 2007 року, коли цій картині виповнилося рівно сто років, журнал Newsweek назвав її «найвпливовішим твором мистецтва», – але те, що її намалювали ще до того, як народилися ваш дідусь із бабцею, не означає, що вона вже в публічному доступі.

Копірайт на підтоптаних музейних «Дівиць» поширюватиметься ще кілька десятиліть, бо авторське право тепер діє набагато довше, ніж у часи Гоґарта, коли його термін становив 14 років від дати першої публікації.

Сьогодні чинна інша формула: «тривалість життя плюс 70», – тобто ще сімдесят років після смерті автора. (Такий розрахунок передбачає, що витвір приноситиме гроші ще двом поколінням родини митця чи мисткині після його чи її смерті. От би в пенсійному договорі моїх дідуся з бабцею теж був такий пункт!). Якби такий закон існував 1732 року, авторське право на «Історію повії» діяло б до 1834 року, а не до 1746. А це велика різниця. Бо це означає, що якби сучасним митцям, яких тягне присвоювати чуже, захотілося б по-своєму представити ту чи ту картину, не переймаючись копірайтом, їм довелося б обмежитися творами ХІХ століття – на вікторіанців авторське право вже точно не діє. А от якщо вам хочеться побавитися з образами, що їх створили інші люди чи художні об’єднання за вашого життя – чи за життя вашої бабці з дідусем – руки у вас зв’язані.

Власність на матеріальний витвір мистецтва можна передати назавжди (продати), але навіть якщо ви особисто виклали 100 мільйонів фунтів за картину художника, який жив або помер протягом останніх 69 років, ви не маєте права використовувати зображення цієї картини з комерційною метою – авторські права залишаються за родиною художника. За свої сто мільйонів ви отримуєте картину з її «аурою», – але це ніяк не заважає митцеві чи його спадкоємцям заробити ще стільки ж, дозволивши використовувати зображення картини на пакетах у супермаркеті. За кілька центів кожен покупець зможе придбати собі копію.

Наприклад, «Авіньйонські дівиці» з кінця 1930-х років належать Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Добрих вісімдесят років до збереження картини докладають фізичних та інтелектуальних зусиль наглядачі й реставратори музею. Проте якби ви захотіли відтворити її в підручнику чи взяти за основу власної роботи, вам довелося б питати дозволу у спадкоємців Пікассо, а не в музею. І не факт, що ви той дозвіл отримали б: творцям фільму «Прожити життя з Пікассо» (1996) заборонили відтворювати будь-які роботи іспанського майстра, бо нащадкам начебто не сподобалося, що сценаристи зробили з Пікассо егоїстичного бабія. Щоб передати атмосферу тодішніх часів, джентльменам Мерчанту й Айворі довелося обійтися картинами Матісса і Брака (їхні спадкоємці були не проти).

Авторське право – наріжний камінь будь-якого демократичного, прогресивного, вільного суспільства, яке цінує переваги економіки знань і хоче, щоб ті існували й надалі. «Засновники цієї країни були мудрі й розуміли, що найважливіші творці будь-якої цивілізації – незалежні митці: письменники, композитори, художники, чия творчість є результатом особистої ініціативи й добровільного вираження, а не протекції чи грошової підтримки, – сказав Абрагам Камінстейн (Abraham Kaminstein), колишній офіційний реєстратор авторських прав у США, під час виступу в конгресі в 1970-х роках. – Сильне, дієве авторське право – єдина запорука того, що творча діяльність триватиме далі».

Більшість людей погодяться з думкою про те, що без робіт Пікассо світ збіднів би, а якщо авторське право сприяє його «творчій діяльності», значить, авторське право – це добре. Але тут виникає питання: а в чому полягає «творча діяльність» спадкоємців Пікассо? Вони точно не такі творчі, як Пабло (їхній найвідоміший і найскандальніший «творчий» акт – це рішення розмістити автограф Пікассо на «сітроенах»), зате насолоджуються тими ж привілеями. Навіть більшими, скажу я вам, бо за часів Пікассо копірайт діяв тільки 50 років після смерті автора.

Отже, авторське право, до певної міри – це добре. Але як, мабуть, вам сказали батьки, коли ви вперше присунули додому п’яні, що занадто – то нездраво.

*****

________________________________________________________

Продовження читайте в книзі Роберта Шора «Благай, кради і позичай»

________________________________________________________

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

• Філіп Гук Галерея пройдисвітів (історія мистецтва й арт-дилерів)
• Майкл Берд 100 ідей, що змінили мистецтво (поворотні моменти історії мистецтва: від малюнків у печерах до стріт-арту),
• Сара Торнтон 33 митці у трьох актах (Ай Вейвей, Джефф Кунс, Марина Абрамович, Демієн Гьорст та ін.),
• Вілл Гомперц Що це взагалі таке? (150 років сучасного мистецтва в одній пігулці),
• Вілл Гомперц Думай як митець (правила креативного мислення, що працюють за будь-яких обставин)
• Грейсон Перрі Не бійтесь галерей (як сприймати та оцінювати мистецтво),
• арт-видання 25 років присутності. Сучасні українські художники (80 портретів сучасних українських художників),
• Александр Брей Нескучное собирательство (про найкращу приватну колекцію XIX-XX ст.),
• Бріджит Квінн Неймовірні: 15 жінок, які творили мистецтво й історію (15 геніальних жінок-художників)
• Григорі Козлов Замах на мистецтво: арт-детектив (розкриття таємниць мистецтва)
• Марина Абрамович Пройти крізь стіни (автобіографія зірки сучасного перформансу)
• Дон Томпсон Помаранчевий надувний пес (буми, потрясіння та жадоба на сучасному арт-ринку)
• Галина Скляренко Українські художники: з відлиги до незалежності. Книга перша (есе про художників)