За час до открытия выставки “Внутрішня Японія” собрать у одного диктофона ее организатора, куратора и участников – означало пройти путем самурая, не будучи самураем. Оставалось одно: наблюдать за ними, как наблюдают японцы за цветением своей вишни в своем садочке биля хати… то есть – Фудзиямы. А при случае, начать с Главного:

Chernozem: Скажите, а кто придумал провести эту выставку?

Константин Кожемяка: Как – кто? АртХасс! Андрей Накорчевский, архитектор, с которым мы сидели, разговаривали про дом, ландшафт и пр., вдруг и говорит: «А ты знаешь, что следующий год Порошенко объявил годом Японии в Украине?» – «Конечно, говорю я, это гораздо правильнее, чем объявлять его годом Евросоюза». А сам понимаю, что передо мной человек, который реально владеет вопросом: во-первых, 27 лет преподает в Японии; во-вторых, сделал уже 12 проектов на эту тему в Украине; в-третьих, он коллекционер. Т.е. ему еще и доступна вся вот эта когорта художников 50+/- с ее стилистикой, тематикой и всем прочем.

Андрій Накорчевський: Був написаний кураторський текст, який називається «Внутрішня Японія», який спонукав авторів мислити в одному ключі, їхнє внутрішнє сприйняття Японії, який вплив вона мала на них, навіть якщо вони там жодного разу не були.

Константин Зоркин: В смысле художественного языка я был готов ко «Внутренней Японии». Так сложилось, что как раз накануне я пришел к определенному способу обработки материалов. Буквально за месяц я сделал работу, которая стала предысторией к этой работе, но если б не было проекта, то представленная работа могла и не появиться.

К.К.: Я позвонил Татьяне Костенко в Музей истории Киева и сказал о том, что планируем в феврале такой проект. Она, в свою очередь, поддержала эту идею, отметив, что в музее в 2016 году уже проводилось мероприятие при поддержке Посольства Японии. И всем это понравилось, понравился подход, отношение. Так что это тот случай, когда все пазлы совпали.

А.Н.: Взагалі виставка не про Японію. Це виставка про нас, про наше сприйняття Японії, це наш український Дзен, тому що ми можемо побачити певні результати якихось філософських роздумів на цю тему. Це було таке спонукання, щоб рухатися у певному напрямку. Важко навіть знайти пояснення та висловити це. Це свого роду рефлексія, можливість усвідомити, що дає нам Японія, що дає Японії японська культура, що є Японія в особистому світі кожного митця і це є певна рефлексія на ту тему. І ніхто їх не обмежував у засобах, якими вони ту рефлексію можуть відтворювати.

Наталя Корф-Іванюк: В мене вийшли такі дві гілки сакури – взимку та влітку. В Японії навіть є таке поняття та традиція – ханамі, що означає милування квітами. Мої квітки ще до кінця навіть не висохли, коли я принесла їх до Костянтина.

А.Н.: Тут є і ілюстрації, як у Романишина, які є безпосередньо ілюстраціями до прочитаного Муракамі. Є Савченко, який показав дрібниці, яким японці приділяють дуже велику увагу, бо вони властиві японській культурі. Це певний філософський роздум на те, що коли ми дивимося зовні – це зовсім інший образ, ніж коли ми потрапляємо в середину. Це таке спонукання, це є певний полілог між цими всіма авторами, і крім того це є спонукання глядачеві вступити у цей полілог теж і подумати разом з митцями, що для нього особисто є Японія?..

Дарья Кузнецова: Я занималась координацией всех художников – вся текстовая информация, подача всего материала в каталог, сортировка по таблицам, плюс часть молодых художников (Корф-Иванюк, Иванюк, Зиньковский, Струк) были предложены мной.

Олексій Іванюк: Назва моєї роботи-диптиху «Нова земля, молода земля.» Це як відродження чогось приємного гарного…

Н.К-И: Земля має таку особливість та можливість як оновлення. Тобто цей процес проходить щороку, вона народжує і народжується, оновлює і оновлюється… А Японія, що для нас все одно залишається новою, незнаною, неочікуваною, теж кожного разу народжується та оновлюється – як земля.

К.З.: Я сделал скелет кита, работал с криволинейными конструкциями первый раз. Ну и дерево – материал довольно сложный, хоть и интересный. Я из прямых форм делал криволинейные объекты первый раз в жизни. Я использовал изначально прямой брус, а получилась работа, в которой нет прямых линий совершенно! Япония вызывает у меня в голове подобные процессы…

А.Н.: З художньої точки зору, окрім одної інсталяції, це традиційний живопис, це було намагання показати, що традиційна школа живопису є актуальною, що не завжди треба концептуальне мистецтво, якісь виключно інсталяції чи хепенінги, для того, щоб передати сучасні ідеї. Живопис – це універсальна технологія, яка працює.

Д.К.: В Днепре у нас должна подключиться графика. Она должна была быть и в Киеве, но поздно пришла. В марте мы едем в Одессу, и там музеем нам выделено 200 квадратных метров. К тому же мы начинаем добавлять одесских художников, начинаем вести с ними переговоры, некоторые из них уже получили концепции, прочитали, отрефлексировали, согласились, а дальше уже слово за куратором, который просматривает, что делает художник, как коммуницирует своим творчеством с аудиторией. Хотелось бы задействовать больше художников… Больше молодых… Больше места…

К.К.: Да, 10-го марта выставка будет в Одессе, в Музее западного и восточного искусства. Дальше в Днепр. И есть планы показать эту выставку в сентябре в Японии.

фото взяты с личных fb-страниц