Нещодавно світ побачили три видання, що презентують творчий доробок художників Влади Ралко та Володимира Буднікова за понад три роки:

«Київський щоденник» (Влада Ралко);

«Замість документа» (Володимир Будніков);

«Лінія розмежування» (Влада Ралко і Володимир Будніков).

У персональних книжках художників «Замість документа» і «Київський щоденник» представлені їхні роботи на папері, які створювалися більш ніж три роки. Це певна монументальна документація, роздуми про мову митця, про те, як він може висловлюватися у надзвичайній ситуації.

«“Київський щоденник” Влади Ралко склався впродовж 2013–2015 років, розпочавшись із грудневих подій на Майдані й охопивши найгарячіший період воєнних дій на сході України. Це майже чотири сотні звичайних аркушів формату А4, заповнених малюнками кульковою ручкою й аквареллю…»

З тексту Оксани Баршинової «“Київський щоденник”: візуальний досвід “українського апокаліпсису”»

 «“Щоденник” Ралко нагадує про необхідність надчутливого ока, оголеного ока, яке робить надчутливим усе тіло. Тілесне сприйняття залишається, більше того, до жаху загострюється… У Ралко йдеться про “фіксацію знаків і настроїв” з химерним нашаруванням метафор. Ця книга – “опозиція документу”, дуже суб’єктивний, особистий погляд, суміш своїх та чужих думок… У “Щоденнику” спливають не тільки давні візуальні образи – мамаї, мотанки, віночки, а і притаманний народній іконі, картині чи лубку симбіоз вербального з візуальним».

З тексту Михайла Рашковецького «Дума про Владу»

Володимир Будніков висловлюється дещо в інший спосіб. Він розглядає звичайні речі, стежить за тим, як змінюється погляд на них з плином часу. Основними темами для нього у зазначений період створення малюнків на папері були село та Крим, де обоє митців проводили багато часу за рік до анексії. Цікаво, що художник намалював (для нього це не характерно) абсолютно конкретні місця Криму, але зобразив їх прозорими, ніби примари. Також Будніков малював чимало домашніх натюрмортів, які ставали для нього певним сховищем, коли безпечних місць більше не залишилося. Поступово образи натюрмортів і вибухів почали змішуватися та сполучатися.

«Малювання на папері останнім часом стало для мене чи не найважливішою мовою. Інтенсивність моєї праці на папері досягла особливої напруги саме під час кризи, бо мова малюнка тоді була чи не єдино спроможною сказати про таке, що відбувається всередині, поза подіями, які відразу після початку революції і війни нас буквально засліпили… Малюнок на папері завжди ніби відкритий у всі боки водночас, він транслює найнебезпечнішу реальність. Мене вабить здатність паперу зберігати інформацію. Варто лише провести просту лінію – і вона миттєво вбере все знання про навколишню дійсність».

Володимир Будніков

Ці персональні книжки художників не випадково парні, бо Влада Ралко і Володимир Будніков пропонують два різних, у дечому навіть опозиційних погляди на «проговорювання» реальності.

Книга «Лінія розмежування» стала територією «примирення» двох позицій. У цьому виданні художники розглядають лінію кордонів як певний об’єкт, що постійно трансформується і набуває іншого статусу в житті кожного з нас, а також пропонують аналіз речей, на які ми автоматично посилаємося щодня попри те, що за будь-яких звичних назв вони теж автоматично змінюються й набувають інших емоційних та змістових забарвлень. Автори переосмислюють визначення таких термінів, як стереотипи, зміни, цінність, заборона, і намагаються віднайти відповідність між словом та значенням. Це видання – певна форма наукової роботи, коли переглядаються словники та уточнюються значення з урахуванням важливих концептуальних коректив.

«Лінія розмежування… Ми з нею живемо, вона уточнює сенси, по-іншому окреслює звичні для нас речі, які були абстрактними, з якими ми співіснували і які раптом стали вирішальними… Ми зосередили в проекті всю увагу на спокусі використовувати назви речей марно за звичкою, а отже не за призначенням…»

Ініціатор видання – галерея ЧервонеЧорне

Надруковано в Фамільній друкарні Huss.