Зося Кайс: КИЇВСЬКІ МУРАЛИ – ДЛЯ КОГО?

(ДО ПИТАННЯ СВІДОМОГО МІСТОПЛАНУВАННЯ)

Графіті, стріт-арт та муралізм співвіснують сьогодні у великих містах на рівні зі всіма іншими візуальними засобами (такими, наприклад, як реклама) та впевнено входять до публічної сфери. Ці три явища генетично пов’язані між собою субкультурним явищем, що виникає та швидко розповсюджується у другій половині ХХ ст. Водночас, всі три зображувальні практики містять у собі спільне культурне ядро, яке відсилає до прадавньої традиції писання та малювання на площині стіни.

Муралізм і стріт-арт за визначенням сучасного українського журналіста та кинокритика Дмитра Десятерика можна описати як пост-графіті, він пропонує влучний термін «high graffiti» («високе графіті», за аналогією з високим Відродженням) для позначення тієї частини графіті, які виходять на якісно інший рівень ціннісно-смислового наповнення, що позначається змінами мистецьких стилів, а також змінами в світогляді. Оскільки сучасні майстри міського монументального живопису є в основній своїй масі вихідцями з субкультури графіті, які завдяки професійній художній освіті, багаторічному досвідові відточування навичків малювання аерозольную фарбою, приходять до муралізму, можна стверджувати, що першопочотково девіантне явище графіті зазнає ідеологічних та стилістичних змін і виходить на конструктивнй та гуманний рівень свого існування.

З червня 2015 року Київ вкрився близько 50 гігантськими картинами просто неба. Спочатку фасади 16-поверхівок спальних районів, а згодом і центральна частина міста здобули кольорові настінні панно. В межах проекту «Сity Art» з’явився величезний портрет Лесі Українки на вулиці Стрілецькій, портрет гімнастки Анни Різатдінової на розі вулиць Стрілецької та Стрітенської, «дівчина у вишиванці» на бульварі Л.Українки, портрет Михайла Грушевського на вулиці Артема та гетьмана Павла Скоропадського на Старовокзальній, оригінальні мурали на Великій Житомирській, Спаській, а також кольорові абстракції на проспекті Перемоги та вулиці Булаховського. Ці та інші мурали виконували спеціально запрошені художники з Іспанії, Бразилії, Португалії та Австралії. Кілька популярних муралів виконав український стріт-артист Саша Корбан.

Заручившись підтримкою міської влади, меценатів та спонсорів, ініціатори проекту та художники вже другий рік поспіль змінюють обличчя Києва. Нові мурали оздоблюються спеціальними металевими табличками, на яких зазначається ім’я художника, назва твору, дата та основна ідея малюнку, а також висловлюються подяки меценатам та спонсорам. Не лише кияни, а й туристи з великим зацікавленням роздивляються мурали та навіть спеціально вирушають на піші прогулянки маршрутами нових публічних артефактів. В Інтернеті навіть з’явилася інтерактивна мапа муралів Києва, на якій позначені вулиці і будинки з новими декорами.

Ідея та ініціатива по реалізації проекту належить київському молодому режисерові  Гео Леросу. З березня 2016 року він разом з Іллею Сагайдаком (головою Святошинської РДА) та всесвітньовідомим українським стріт-артистом Володимиром Манжосом (Waone, Interesni Kazky) розпочали діяльність в межах нового міжнародного проекту «Art United Us», який об’єднав 200 художників з усього світу. Ідея проекту полягає в тому, що напротивагу пропаганді агресії, інформаційній війні і промиванню мізків, які породжують напруженість у всьому світі, мистецтво з його творчими потенціями здатне нівелювати глобальні конфлікти через трансляцію в художніх образах ідеї миру на Землі. Перший же мурал «Лабіринт», що було виконано в рамках нового проекту на вулиці Дмитрівський, 62/20, одразу ж посів 4 місце в ТОР-10 стріт-арт об’єктів світу по версії видання StreetArtNews. І щодо нього ж одразу була висловлена негативна оцінка нового прем’єр-міністра, який прочитав символічний ряд зображення як такий, що «ущемляет религиозные мировоззрения». Нове міське вуличне мистецтво часто-густо наштовхується на неоднозначні відгуки та оцінки в силу своєї масштабності і відкритості зору, публічності та  доступності у повсякденному просторі. Окрім замилування величезними кольоровими «плямами» серед одноманітного сірого спального району та позитивними відгуками від жителів цих та сусідніх будинків, можна також почути невдоволення зображеним сюжетом, ідеєю. Хтось радісно споглядає яскравий фасад будинку навпроти зі свого вікна, а хтось каже «чому слон? Хочу птаха» і т.ін. На гучні обговорення наштовхнувся мурал «Дівчина з вишиванкою» (кандидат на рекорд Гіннесса в номінації найбільша намальована вишиванка) через зовнішню подібність дівчини на портреті на дочку чиновника.

Найцікавішими видаються нам не оцінки, які висловлюються вголос, а мовчазні реакції, які переосмислюють контекст та простір мурала, поглиблюючи його соціальне значення. Художник  Гвідо Ван Хелтен, натхненний віршем Л.Українки «Конвалія», прикрашає гілочкою квітів портрет поетеси на вулиці Стрілецькиій. Романтика настінного живопису розчиняється в повітрі, коли ми бачимо домальовані пізніше великі білі стрілки вниз, які вказують на доверху набиті металеві смітникові контейнери, які давно вже не вивозилися і розкидане навколо паперове, пластикове та побутове сміття.

Динамічний та устрімлений у височинь мурал «Лебеді» в Георгієвському провулку прикрашає спонтанний напис білою фарбою на паркані поруч: «Я бы поработал, но уже шаббат и я – в г…».

Всі суперечки з приводу неоднозначних оцінок нових зображувальних практик вже широко обговорювалися в рамках громадських культурно-освітніх заходів (MyMind, Місто-Сад) та публічних дискусій (CultprostirHub), а також на радіо та телебаченні. Основним невирішеним питанням залишається механізм узгодження ескізів майбутніх монументальних зображень з міською громадою. На сьогоднішній день теми та сюжети муралів пропонуються самими художниками, а рішення про їхнє розміщення на фасадах одноосібно і безапеляційно приймається кураторами проекту та чиновниками, незважаючи на думки і прагнення пересічних містян та їхньої психологічної готовності до сприйняття цієї візуальної складової свого життєвого простору. Серед пропозицій по результатам таких обговорень – ідея створення експертної групи по оцінці потенційного муралу та аналізу реакції громадськості на нього. Яким чином впровадити цей механізм та яким чином  дізнаватися думки містян (чи то через відкриті голосування в соціальних мережах, чи то через опитування) – ці питання залишаються відкритими.

*більше актуальної інформації у групі GraffitiForum.ua

_____________________

* больше о мировом современном искусстве — в книгах Вилла Гомперца «150 лет современного искусства в одной пилюле», Сары Торнтон «33 художника в 3-х актах», и Грейсона Перри «Не бойтесь ходить в галереи».