Франкфуртський книжковий ярмарок 2015 позаду, але обговорення присутності на ньому України лише досягло своєї кульмінації. Chernozem поспілкувався із учасницею робочої групи із підготовки українського стенду та редакторкою порталу «Читомо» Оксаною Хмельовською та розпитав її про перипетії реалізаціє українського проекту у Франкфурті.

Оксано, протягом останнього тижня ведеться багато дискусій навколо українського стенду на Messe Frankfurt 2015 та труднощів з його підготовкою та реалізацією. Що було найскладнішим у цьому процесі?

Найважче розвинути результативну комунікацію між громадськістю і державою. Саме результативну, адже робоча група збиралася, на ній обговорювалися проблеми, були присутні працівники Держкомтелерадіо, але як справа йшла до вирішення цих проблем, то майже все перекладали на плечі волонтерів. Немає контненту? Робіть. Немає волонтерів? Знайдіть, проконсультуйте їх. Немає дизайну? Розробіть, роздрукуйте. Не вистачає коштів? Знайдіть. Хочете програму з українськими письменниками на стенді? Так домовтеся.

Це така гарна відмовка у чиновників – «ми не повноважені», «ми не можемо це зробити», «це від нас не залежить». Єдине, за що від початку до кінця відповідав офіційний організатор Держкомтелерадіо, це за фінансування проекту, але поки не відомо, чи вже оплатили стенд і обладнання, чи були державі повернуті 20% бюджетних коштів, а якщо ні – то на що вони були витрачені. Щодо недержавних організацій, то можемо подякувати за допомогу Агенції Іміджу України.

Мені просто дико страшно від усвідомлення того, що підготовка до Франкфурту – це лише маленький ґвинтик всього державного механізму, і це той ґвинтик, який ти просто добре знаєш, тому і можеш говорити про конкретну «неполадку». Але боюся, що вся державна машина має безліч таких ґвинтиків у різних сферах, які, якщо і крутяться, то не в тому напрямку, якщо і готові до комунікації із громадськістю, то лише частково, яким вигідно обертатися у тоннах непотрібних папірців, марної роботи й непрозорого фінансування.

І все-таки найбільшим моїм розчаруванням була не співпраця із держмашиною – на неї не покладала великих надій – а від усвідомлення несолідарності спільноти видавців, небажанні об’єднати зусилля як партнерів. Ми ніколи не побудуємо прозорої програми «Українська книга», якщо деяким видавцям вигідні схеми відкатів, і які не бажають сваритися із впливовими чиновниками ради своєї вигоди. Соррі, не буває напівчесності, як і напівсовісті. До нас буде завозитися низькоякісна російська книжкова продукція, якщо спільнота не обєднає зусилля пролобіювати важливий законопроект.У нас будуть наживатися на відстійних підручниках, якщо одні покриватимуть інших. З електронною книжкою ніхто не буде рахуватися, якщо знову ж таки ми разом не проб’ємо цю стіну відповідним законодачим документом.

Все це саме – із підготовкою до Франкфурту. Якщо залишатимуться видавці осторонь – хай інші пробивають, а ми подивимося, чи це нам вигідно; ми такі зайняті, у нас безліч іншої роботи – зокрема щодо представлення нашого видавництва; ой, ми не будемо платити благодійний внесок 250 грн за каталог, бо це якась профанація, у нас стільки немає зараз вільних грошей, краще не звязуватися із Держеомтелерадіо, нічого у вас не вийде; ви забагато на себе взяли – то нічого не зміниться. У маленькій Латвії видавці самі фінансують свій стенд без держпідтримки.

Чудово розумію, що говорю про непопулярні речі, але мені справді дико, як після Майдану і війни, можна робити інакше.

Зовнішній вигляд українського стенду мав бути інакшим. Чому не відбувся первісний проект?

За сприяння кураторки Книжкового Арсеналу Ольги Жук відомий архітектор Хорхе Делаварі розробив, як на мене, стильний, легкий дизайн стенду. Але через те, що робоча група не знала до останнього, чи виділять гроші, вирішили відмовитися від нього, і взялися за план Б. Замовили – теж із великими труднощами – стандартне обладнання. Щоб надати йому індивідуальності, дизайнерка Альона Соломодіна розробила чудові банери і фрізи. Це врятувало нас від можливої ганьби і сорому, коли на 100 квадратних метрах були б лише книжкові стелажі. Але постійним відвідувачам все ж впадали в око стандартні конструкції і архітектурна невигадливість. Як на мене, найкраще про наш стенд сказала Оксана Забужко: «бідненько, але чистенько».

Запевняю вас, в Україні є талановиті дизайнери й архітектори, які могли б розробити не гіршу конструкцію, а то й набагато цікавішу, ніж на стендах інших країн. У нас є, кому зробити рекламні матеріали, інтерактивні мапи, подарункові набори, ролики про Україну, більш помітне промо українських письменників. Питання в іншому: час на підготовку і сприяння держави не на словах.

Скільки на стенді було розділів і яким темам вони були присвячені?

Працюючи над контентом каталогу, мені важливо було донести світовій громадськості про Революцію Гідності і Майдан. Саме тому каталог розпочинали репліки відомих закордоном українських письменників і художників про війну, про її вплив на літературну мапу України, на проживання цього досвіду. Розділ книг про війну був поділений на книжки для дітей (так, ця книжкова ніша у нас теж тепер, на жаль, почала розвиватися) і для дорослих (документалістика і художня література). Окремим розділом були представлені Книги політвязнів – Надії Савченко і Олега Сенцова. І те, що, як виявилося, МЗС і видавництво «Основи» розробили свою акцію на підтримку політвязнів, а організатори про це дізналися тільки у Франкфурті, теж свідчить про неналагоджену комунікацію і відсутність солідарності.

Дехто критикував, що в нас на стенді надто багато книг про війну й забагато акценту на цьому, адже таким чином важче залучити грошовитих партнерів на український ринок. Як на мене, цей меседж потрібно було проартикулювати, адже у Франкфурті збирається вся інтелігенція світу, письменники, перекладачі, видавці, себто лідери думок, і до їхнього розуміння ситуації в Україні будуть прислухатися в світі. Як виявилося, сотні читачів із різних куточків світу зацікавилися книгами про війну в Україні. І це особливо приємно на тлі російського стенду і з багатьма пропагандистськими книгами на ньому, як-от про святого Сталіна і Новоросію.

Як і на інших національних стендах, у нас були розділи нон-фікшн, фікшн і дитяча література. І якщо з динамічно прогресуючим сегментом в Україні дитячих книг проблем не було, то з фікшином – у нас поки що не дуже, бракує талановитих романів, які хотілося б запропонувати для перекладів. Сподіваємося, за цей рік їх вийде більше.

Окрім того, популярністю у читачів користувався розділ «Літератури українських письменників у перекладах», який зібрала Анетта Антоненко. І теж хотілося, щоб за цей рік цей блок значно зріс.

Які книги так і не доїхали до виставки і чому?

Складне питання. Запитайте держкомтелерадіо.