1400x90-arthuss-2

Портрет художника #6: Стас Волязловський

chernozem.info 10.01.2018

Публікуємо есе з книги «25 років присутності»: Стас Волязловський

*художник пішов з життя за декілька днів до цієї піблікації

12027752_891945687527220_2831954225473832052_n
Стас Волязловський

Стас Волязловський народився в 1971 p. у Херсоні, де проживав, працював та вдосконалювався. Закінчив художню школу та курси дизайну інтер’єру. Графік, автор відео та фотографій, визначав своє мистецтво як «шансон-арт». Працював у складі художніх груп «Р.Е.П» і «Тотем».

Вибрані виставки:

  • «Bud’mo!» (2016, BWA Gallery, Зелена-Гура, Польща);
  • «Межа довіри» (2015, ЦСМ «ЄрміловЦентр», Харків, Україна);
  • Проект-хепенінг «Майстер-арт» (2015, галерея «Vozdvizhenka Arts House», Київ);
  • «Нова українська мрія» (2014, Мистецький Арсенал, Київ);
  • «Місця. Лауреати премії ім. Казимира Малевича» (2014, НХМУ, Київ / галерея «Арсенал», Білосток, Польща);
  • «Команда, без якої мені не жити» (2013, галерея «Риджина», Москва);
  • «Arsenale 2012. Міжнародна бієнале сучасного мистецтва» (2012, Мистецький Арсенал, Київ);
  • «Кіоск між двома баштами» (2011, галерея «Риджина», Москва);
  • «Шансон Арт» (2008, галерея «Риджина», Москва);
  • «Стінгазети» (2008, галерея «Ательє Карась», Київ);
  • «Транзит» (2008, Арт-центр «Я‑Галерея», Київ);
  • «Стані­слав Волязловський та студія «Тотем», «SOSka» (2007, Галерея сучасного мистецтва, Харків, Україна);
  • «GENERATIONS.UsA» (2007, PinchukArtCentre, Київ);
  • «Мечі — на плуги» (2006, галерея «На Спаській, 45», Миколаїв, Україна);
  • «Текстиль» (2006, галерея «Цех», Київ);
  • «Без берести» (2005, Музей сучасного мистецтва, Херсон, Україна);
  • 5-та Міжнародна триєнале малих графічних форм (2004, Вільнюс);
  • «В очікуванні Йєти» (2003, Херсон, Україна);
  • 14-й Міжнародний конкурс екслібрису (2003, Санкт Ніклас, Бельгія);
  • 5-й Міжнародний конкурс графіки та екслібрису (2003, Глівіце, Польща);
  • Міжнародний конкурс екслібрису і малої графіки (2001, Мар Museum, Mуліне, Франція).
Олімпіада 80, текстиль, змiшана техніка, 136 x 82 см, 2012
Олімпіада 80, текстиль, змiшана техніка, 136 x 82 см, 2012

Я живопис люблю

— Хочу поговорити про межі припустимого. Цікаво на цю тему поспілкуватися саме з тобою, у тебе ці межі значно ширші, ніж у решти. Ось, наприклад, художня задача. Скажімо, ти вирішуєш художню задачу — це і є твоя межа припустимого: задача і засоби вирішення…

— Я не завжди ставлю задачу, я іноді малюю, не знаючи, про що — ось у чому річ. Іноді немає задачі — потік свідомості.

— Автоматичне писання?

— Так. Особливо що стосується формату А4. Раніше мене це лякало, зараз я змирився. Рука сама йде. Я часто починаю малювати з ока або профілю, малюю профіль, потім малюю голу дівку, потім усе решту. Потім я думаю: «Бл*дь, яким же текстом це наповнити?». Буває, що малюєш ні про що, згодом до тебе приходить якась думка — і все лягає. Я не можу сказати: «У мене була ідея, яку я виношував». Особливо це стосується дрібної графіки. Навіть якщо взяти карасівський каталог [каталог галереї «Ательє Карась», опублікований до виставки 2016 року.Ред.]. Усі ці А4 ні про що, тобто сенс складається урешті-решт, хоча починалося з нічого. Бувало й таке — я починаю малювати одну роботу, і тут же, в одній і тій самій «ганчірці», переходжу на іншу. Так само і в «стінгазетах». «Стінгазети» — це, взагалі, хороший формат, він про все. Тут може бути про станцію переливання сперми, тут же і про чарівну обручку, яка покоїться на дні Чорного моря, а хто її одягне, той депутатом Ради стане… Володар обручок! Формат ні про що… Ось так — починаю з кута, як Філонов! Ну, у нього трохи інакше було — він знав, про що, просто починав малювати з кута. Якось мені трапилася книга «Аналітичне мистецтво Павла Філонова» — я тоді ще в ПТУ викладав. Сиділи два гопники обкурені, розглядали книгу і казали: «Бл*дь, ось це він гнав, тут же втикати і втикати!». Стільки картинок вони там бачили… У Російському музеї я теж багато часу провів біля Філонова. Я не знаю, як він це робив — виписував кожен квадратний сантиметр, і там усе усвідомлено. Таке відчуття, що немає ніякої декоративності, усі ці точки складаються з безлічі кольорів, параноїдальне якесь — і немає нічого випадкового.

Дифузія iдентичності, інсталяція, текстиль, змiшана техніка, 2006
Дифузія iдентичності, інсталяція, текстиль, змiшана техніка, 2006

— Тоді був час створення теорій, усього того, чим зараз живе мистецтво. Малевич, Кандинський, Філонов створювали те, чого ще не було, відкривали нову главу. Філонов — одне з найсильніших моїх вражень.

— Він ох*єнний. На відміну від авангардистів, здебільшого, він сприймається як цілковито сучасний художник. Навіть з Малевичем не так — там бачиш супрематизм, а Філонов — сучасник. Це дуже складні картини, не знаю, як він приходив до такого результату. Я так розумію, що ескізу в нього не було, починав з кута, мало не з тла.

— Поговоримо про те, що нині відбувається у світі сучасного мистецтва.

— Я нещодавно почув таке: «Живопис став немодним».

— Про це вже давно кажуть.

— Так? Мистецтво трішечки змінилося. Але ось ми з тобою були в PinchukArtCentre, і нам хотілося живопису.

— Так, тому що на тому тлі хотілося живопису і спілкування з людьми, які знають, чого хочуть, і можуть це зробити.

— Зараз мистецтво стало, як я розумію, дуже широким, і в ньому є все. З’явилася величезна кількість художників, усі чимось займаються, наприклад, новими медіа. Усе зводиться до того, щоб не малювати, а аналізувати. Зараз я не бачу загальної картини сучасного українського мистецтва, настільки воно для мене розпадається. Картина розмита.


Більше портретів художників у арт-виданні “25 років присутності


Forest Experience 3, текстиль, змiшана техніка, 235 x 134 см, 2014
Forest Experience 3, текстиль, змiшана техніка, 235 x 134 см, 2014

— Що стосується українського мистецтва — розмита картина. А як твої американські враження?

— Які я отримав зі своєї семиденної подорожі? Нью-Йорк. Armory Show. Тобто виставка в Арсеналі. У мене була депресія після цього. Я побачив, на що перетворилося мистецтво. Я був здивований. Звичайно, це було в Нью-Йорку, і було розраховане на Нью-Йорк, але деякі роботи, які продавалися на цьому арт-ярмарку, мене ввели в якийсь ступор. Я не дуже врубаюсь в коня-гойдалку срібного кольору, яким можна прикрасити вітрину магазину.

Штати мені сподобалися дуже — і люди, і взагалі. Вони справжні. Але це Нью-Йорк — держава в державі. Моїми роботами цікавляться, але їх купують не американці, а європейці. Американцям, мабуть, потрібно те, чого дуже багато на таких ярмарках — ярмарковий поп-арт, позбавлений будь-якого сенсу. Якщо Уорхол переслідував якісь цілі, то ці… Ось — дуже чіткий фільм «Вихід через сувенірну крамницю». В існування Террі багато хто не вірив, але я вірю, є докази. І ось як Террі показав усім, як можна стати художником у наш час. Він став, як казав Бенксі, робити поп-арт, абсолютно позбавивши його будь-якого сенсу. Такий підхід. У мене був друг, на жаль, покійний, Фелікс Кід, він поїхав у гості до доньки в Торонто, і його дружина дуже не хотіла, щоб він повертався. Єврей. Сказав мені: «Знаєш, Стасе, я український художник, я люблю ці тополі, цей степ, а там треба все кольорове; у них килимів на стіни не вішають, треба картини — як килими. Я себе там не бачу». Я себе теж не бачу на американському ринку.

Jongleur, текстиль, змiшана техніка, 170 x 175 cм, 2014
Jongleur, текстиль, змiшана техніка, 170 x 175 cм, 2014

— Сінді Шерман купила твою роботу. [Сінді Шерман — сучасна американська художниця, яка працює в техніці постановочних фотографій. За версією Art­Facts.net, є найвідомішою і найвпливовішою художницею у світі (за всю історію мистецтв). У рейтингу ArtReview «Сто найвпливовіших персон в арт-світі-2011» посіла 7-е місце. — Ред.]

— Шерман, я підозрюю, — жінка з більш широкими поглядами на мистецтво, ніж, скажімо, пересічний громадянин або колекціонер. Був скандал на Armory Show — пустили дилерів за день до відкриття. Шаряться дилери, які купують роботи просто для того, аби здавати квартири. Я часто бачу у фільмах скульптури Гормлі — така собі деталь інтер’єру. Дійсно, люди іноді купують квартири, не знаючи, що там є, дизайнер пропонує, їх влаштовує.

— В Україні інакше?

— Наше мистецтво до певного часу — це були Голосій, Гнилицький, Чічкан, якого я люблю, Цаголов. Якийсь гумор. Є проблеми (виживання), тому у відповідь — рефлексія і стьоб. Взяти, до прикладу, Чічкана. Це не якісь художні задачі ставилися, а був стьоб. Веселе мистецтво… Після виставки Херста я пішов на виставку Чічкана, де я ржав на весь голос, і мені було значно приємніше. Або ж Цаголов, з інопланетянами. Савадов. Ілля Ісупов зі своїм тонким гумором і містикою. Я якось розмовляв з людиною, яка розуміється на мистецтві, зокрема українському. Я запитав, що зараз іде в Пінчука. Кажу: «Цікаве?» — «Ні, таке ж нудне, як усе європейське». У мене подекуди такий самий підхід.

Лесь Подерв’янський колись сказав: «Я не дуже визнаю концептуальне мистецтво — ним може займатися будь-яка людина, яка може хоч трохи писати і формулювати свою думку. З цього концептуального мистецтва тільки кілька відсотків є мистецтвом». Я, дійсно, маю на увазі речі, які для мене занадто елементарні, щоб бути мистецтвом. Наприклад, я був у Польщі в резиденції, і там була сімейна пара, яка поруч із Уяздовським замком цілий тиждень саджала бур’ян у квадраті. Я не знаю цих людей, мила пара, приїхали з дитинкою, напевно, у них був концепт. Коли я бачу роботи Цаголова, Чічкана, Тістола, я відчуваю емоції; коли я бачу поле з бур’яном, бл*дь, мене абсолютно не є*е, які там концепти.

Damien Hirst, папір, коллаж, 85 x 88 cм, 2009
Damien Hirst, папір, коллаж, 85 x 88 cм, 2009

— Може, треба було дивитися з висоти пташиного польоту?..

— Може, але воно, бл*дь, росло біля входу, і вони його поливали щодня.

— Як сказав Сергій Братков, під час весняної, так би мовити, дискусії на Бірючому: усі забули, що мистецтво — це візуальна інформація.

— Так, мені в цьому мистецтві часто й густо не вистачає навіть просто візуальної інформації, навіть просто подивитися і сказати: «Бл*дь, це хоч красиво».

— Стас, ти, взагалі, живопис любиш?

— Я живопис люблю.

Бесіду вела Інга Естеркіна


Матеріали на схожі теми

Коментарі