100 років Національній академії образотворчого мистецтва: чи є в збереженні традицій місце для новацій?

chernozem.info 11.12.2017

У столичному Домі Художника на Львівскій площі відкрилась виставка, присвячена видатній події – 100-річчю НАОМА (Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури). CHERNOZEM взяв відверті інтерв’ю у декількох знаних представників старішої художньої інституції, які поблікуємо нижче.

 Андрій Володимирович Чебикін, керує майстернею вільної графіки НАОМА (з 1985), Ректор НАОМА (з 1989 року). Народний художник України (1992), Президент Національної академії мистецтв України (з 1997 року), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2007).

thumb_1400185292587_chebykin001
Андрій Володимирович Чебикін

Скільки років зі 100 пов’язано особисто Ваших з Академією?

– 60

Як Ви гадаєте, за цей час які відбулися зміни,  чи відбувається збереження традиції і яких саме?

– Щось по дорозі губилося… Але коли настав новий час – коли Україна стала незалежною – то відновили багато з того, що було втрачено. Ну. наприклад, була відновлена справжня школа. Ми позбулися принципу соціалістичного реалізму. Ми навіть змінили Статут! Бо коли я вчився, то було написано, що навчання в Академії “строится на принципах социалистического реализма”.  Коли я в 1989 році був обраний, а потім призначений ректором, то вніс таку пропозицію, яку підтримала більшість – відмовитися від цієї догми, Тому у нас основний принцип – глибоке академічне класичне вивчення форми, розуміння пластики, основ мистецтва, колористики – те, без чого неможливе існування мистецтва.

wp_20171208_16_19_16_pro

То, можливо, слід називатися учбовим закладом академічного мистецтва? Бо продовжуються закиди щодо того, що досі не відкрито відділення, або напрямок, або кафедри сучасного мистецтва?

– Так не може бути за визначенням! Спочатку треба навчитися базовим основам, а дитина, що прийде до академії та буде  навчатися сучастному мистецтву без базових заннь, що з цього вийде?  Людина ще не навчилася літати і вже хоче кудись у небо! То вона випадає з гнізда, і її підбирають усякі… Інша річ, що наші викладачи, професори працюють у галузі актуального мистецтва. На мій погляд, сучасне мистецтво – це все, що робиться сучасниками. Але є найвищі досягнення і в традиції, і в новітніх течіях. І ми до цього ставимося толерантно. Наші студенти випускаються і працюють з цими новаціями – і ми вітаємо це! Коли це професійно робиться, звичайно. А той, хто просто ховає за сучасними практиками відсутність фахової освіти,  йому здається, що все дуже просто і без неї. Але це не так – ні в якому разі! Його невігластво, його безпорадність просунутому глядачеві стає видно одразу.

А Міносвіти або Мінкульт щось підготував до вашого ювілею?

– Подивимося. У нас 18-го грудня офіційне святкування. Впевнено можна сказати лише про те, що меценати не залишили без уваги цю подію і ми раді з того, що до ювілею коштом благодійників вийде два видання, які, я впевнений, з часом стануть бібліографічними раритетами, бо в них історія українського образотворчого мистецтва за сто років. Окремо з цього приводу хочу згадати Видавництво ArtHuss та Фонд BrovdiArt, які долучилися до цієї шляхетної справи.

__________________________________

*більше про українське мистецтво XIX-XXI ст. – у книгах Олександра Брея «Нескучное собирательство», Галини Скляренко «Современное искусство Украины. Портреты художников»«Спогади Маргарити Мурашко», в енциклопедії «25 років присутності» та інших на сайті www.arthuss.com.ua  

__________________________________

Чи випадково так співпало, що у Мистецькому Арсеналі днями відкрилася виставка “БОЙЧУКІЗМ…”? Адже Михайло Бойчук був співзасновником Академії.

– Цікаве питання… Ми на початку року зверталися до Мистецького Арсеналу з проханням зробити у них свою величезну виставку. Нам відмовили, сказали, що це дорого, що потрібна інша програма… А потім, коли вони почали готуватися до свого проекту, то дізналися, що в Академії є залишки фресок, є оригінали творів бойчукістів. І зараз ми фігуруємо в якості соорганізаторів цього проекту.

А от тепер подивіться на цю прекрасну виставку, що ми сьогодні відкриваємо у Домі художника. Дехто каже: “Це законсервований помідор з давно відкритої банки”. Але ж ви подивіться, який професіональний доробок тут представлено. Це результат багаторічної праці кожного факультету академії. Ось це і є збережені і премножені нами традиції.  Тому що базова освіта повинна бути на належному рівні!

______________________________

Анонсова стаття CHERNOZEM’у про виставку “БОЙЧУКІЗМ. Проект “великого стилю” у Мистецькому Арсеналі тут

______________________________

wp_20171208_16_47_59_pro

_____________________________________

Василь Євдокимович Перевальський, професор та завідувач кафедри графічних мистецтв, Народний художник України:

– Мені, звичайно, більше всього запам’яталися ті роки, коли я навчався в академії. Я закінчив її у 1965 році. А до цього все ще тривала коротка “хрущовська відлига”, коли після смерті тирана Сталіна була певна демократизація, і дозвіл на волевиявлення художника трохи, і в літературі було дозволено друкувати українську народну поезію. Тоді було також – і Максим Тадейович Рильский сприяв цьому – видано багато книжок з української народної пісенності. Це такі грубезні томи – і колядки, і щедрівки, і історичні пісні.

І де вони зараз – в ужитку, в обігу?

– На жаль, за часів незалежної України таких видань з народно-пісенної творчості не видано. А тоді на нас це дуже вплинуло. На мистецькому обрії знову з’явилися такі майстри як Мария Примаченко, Ганна Собачко. Вони відновили свою діяльність, і ми побачили – яка сила потужна, духовна в надрах нашого народу.

wp_20171208_16_20_19_pro

Вибачте, але ми зараз добалакаємося, що радянська влада сприяла більше, ніж влада незалежна!

– Але ж я кажу, що за час короткої “відлиги” інтелигенція українська передова використала цю можливість. Поки влада оговталася, що суспільство українізується і з’явилися поезії Василя Симоненка, Лілі Костенко, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка, нові художні твори Задорожного, Горської…

Безумовно, це все наше національне надбання. А от зараз Жадан, Андрухович, Забужко є натхненниками цього покоління художників, яке Ви бачите останнім часом?

– Розумієте, тоді українські інтелігенти – і композитори, і художники, і письменники – більше якось дружили. Були дуже цікаві лекції, на які ми ходили. Але вже починалися репресії, почали зажимати вже все, почали саджати. А зараз ніхто не зажимає, але ніхто і не підтримує… У Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури часто не має коштів, щоб поставити у необхідній кількості натуру для рисування – або тепла недостаньо для оголеної натури, або навіть кошти на натуру треба економити. А як же нарисувати людську натуру, вивчити анатомію та пластику людського тіла? Я бачу, що Академія наша все одно на висоті,  незважаючи на всі ті катаклізми. Хочу повернутися до проекту «Бойчукісти», що днями відкрилася у Мистецькому Арсеналі. Ви ж подивіться – знищено було школу Михайла Бойчука, твори їх майже знищено було, фрески всі… Але все одно були ентузіасти, які зберегли щось, у тому числі у себе в музеях. Це – потрясаюча виставка!

На жаль, бойчукісти не дожили до нашого часу… Але ж мистецтво їх живе й досі! Що ж за потужність була у ньому закладена від початку?!

– Це була задумана велика програма українського монументалізму! І вона могла би бути розвинена так, як в Мексиці була розвинена – за умови своєї держави, бо “в своїй хаті своя правда, і сила, і воля”. У нас не було своєї держави – Москва всім розпоряджалася. А зараз у нас є своя держава! І культуру теж треба підтримувати – бо коли зникне культура, то не має смисла і в державі. Кожна нація повинна мати все, що й інші нації: потрібен нам і модернізм, і постмодернізм, і реалізм. Тому що краще реалізму поки що нічого кращого не видумали. Бо це відзеркалення правди життя і правди відчуттів!

wp_20171208_16_25_43_pro

________________________________

Остап Вікторович Ковальчук, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри живопису, проректор НАОМА (2012):

– Я перший рік перебування в академії був референтом, це був якраз 91-й рік, і у нас була виборча дільниця, тому це все відбувалося на моїй пам’яті – як наше мистецтво з радянського переходило в мистецтво незалежної України.

І що тоді обрала Академія – базову освіту, відновлення та збереження традиції чи експеримент, розвиток та модернізацію?

– Мені здається логічним – і не тільки для Академії, а загалом для країни – у 90-ті надолужити те, чого не було раніше. Тому що раніше у нас була імперська країна, і вона не мала національного містецтва, яке могло розвиватися у формах, притаманних країнам, що мали на той час довготривалу незалежність. Ось зараз тут висять дипломні роботи майстерні історичного живопису – Сковорода, Ярослав Мудрий – які, зрозуміло, були зроблені у 90-ті у майстерні Феодосія Гуменюка.

wp_20171208_16_21_04_pro

Треба було образотворювати новий Пантеон?

Так! Я пам’ятаю, як Феодосій Максимович їздив у Лувр і казав: “У французів є свій Пантеон, а у нас ще нема!”. Він же навчався у Петербурзі, і перед його очима були роботи італійських, німецьких, французських і россійских, зрештою, потім класиків, які робили той історичний живопис. І тому вибір був такий: або робити вже щось зовсім нове, або, якщо вже є держава, а в державі є академія мистецтв – то треба спочатку надолужити. Те ж саме було 100 років тому: були модні прогресивні художники, яких зібрав Грушевський (він був, до речі, меценатом и дуже гарно розбирався у мистецтві), і українська творча інтелігенція вирішила зробити національну академію мистецтва. І пішло: геральдика, печатки, гроші, символи (герб малий, герб великий)…  Це все було тоді на часі.

На часі в 90-ті було відродити пам’ять про Розстріляне Відродження, пам’ять про Михайла Бойчука, про мистецтвознавчі дослідження. Це було відновлено і практично – зокрема, майстерню сакрального живопису, якою свого часу керував Стороженко. Тоді саме ця тема релігії, розпису храмів тільки почала надходити. До речі, я свій перший храм розмальовував 90-го року, а до того ніхто ж і не думав і не мріяв, що будемо розмальовувати церкви. Вже потім ми працювали з Михайлівським Золотоверхим собором, з іншими проектами – бо у нас з’явилася справжня майстерня сакрального живопису.   Вся історія Академії показує, що вона розвивається еволюційним шляхом. Звісно, були різні часи : у радянський були різні директиви, наприклад, щодо закриття поліграфічного відділення. І закрили, і перевели в Харків. Але і у нас багато що залишилося.

wp_20171208_16_19_06_pro

Скажіть відверто: у мистецькій збірці Академії може якийсь твір Малевіча є?

– У нашій збірці є тисячі робіт, і це ті роботи, що надавали професори на розсуд своїм колегам. Не те, що Мінкульт, наприклад, закуповував на виставках, а чисте мистецтво – натюрморти, пейзажі – які іноді набагато цікавіші з наукової точки зору, ніж ті, що є у музейних збірках. Зараз вони розподілені між кафедрами як учбово-методичний фонд. Ось, наприклад, як у Лондоні є гравюри Дюрера, так і у нас: є кабінет рисунку, де тисячі робіт, є кафедра графіки, де зібрані всі техніки – і офорти, і ліногравюри тощо – за багато років. Є живопис від XVIII-XIX століття (тоді ще не було Академії, але ці роботи надійшли до фондів пізніше). Ось тут на виставці кафедра реставрації показує роботи, що базуються на нашій збірці. Ми це маємо як будь-яка інша європейська академія мистецтва, щоб виховувати студентів, які отримують різні завдання, и при виконання яких мають перед собою взірці. У нас є тих років декілька малюнків школи Михайла Бойчука – вони зараз експонуються в Арсеналі.

wp_20171208_16_17_22_pro

– У нас є роботи такого Голубятнікова (учень Петрова-Водкіна) – він теж викладав у нас, мав навіть свою теорію розщеплення кольору. Є роботи Пальмова, який теж викладав. На жаль, під час війни й окупації більшість робіт були вивезені або загинули (в академії було розміщено німцями біржу праці), тому зберіглося небагато. Є декілька робіт Яблонської, учнів майстерні Кричевського тощо. До речі, перша персональна виставка Яблонської відбувался в академії ще за її студентства – як виняток і в підтвердження її наполегливої праці під час літньої практики.

*CHERNOZEM відзняв роботи Тетяни Ніловної, що зберігаються в НАОМА, під час святкування її 100-річного ювілею та скоро опублікує їх окремо.

Теми art

Матеріали на схожі теми

Коментарі