В. Костирко. Transkvadrat

26.09.2016

«Здавалося б, весь механічний утилітарний світ повинен мати єдину ціль – це звільнити людині час для його основного життя – створення Мистецтва «як такого», обмежити відчуття голоду на користь відчуття Мистецтва» Казимир Малевич, «Супрематизм», 1927

З 14.09.16 по 17.10.16 в Арт-центрі Павла Гудімова “Я Галерея” проходить виставка робіт Володимира Костирко “Transkvadrat”.

Володимир Костирко, відомий своєю увагою до старих майстрів, у новій серії «Transkvadrat» зафарбовує Леонардового homo quadratus (людину квадратну) «Чорним квадратом» Казимира Малевича. Домодерні уявлення про чотирикутну, морально стійку людину, Адама з чотирма літерами в імені і розмахом рук, що дорівнює його зросту, про мікрокосм у макролюдині – всі вони опиняються під шаром чорної фарби, лишаючи по собі квадрат. Трансквадрат.

 kostyrko_PRINT-2

Перехід до модерного суспільства, яке втілює ідеали Просвітництва, й місце художника в цьому суспільстві – центральні теми виставки, виражені жестом Малевича: відмовою, що підкріплена декларацією, маскуванням, яке саме по собі є демонстрацію. Як і раніше, на полотнах Костирка (серія «Rococo’s not dead» та інші) образом Просвітництва є рококова перука, яка в рівній мірі уживається в затишку ідилічної вишивки та в руці, що зриває її з відтятої голови. На роботі «Povstanecj» перука вперше стає маскою – необхідним атрибутом протесту. Жест, знову ж, дотичний до експериментів Малевича, про які пише Жан-Клод Маркаде: «Малевичу загалом притаманно використання мови маскування (камуфляжу), що містить інформацію, яка нібито й не була вимовлена. Це стосується його текстів (про реалізм, про економіку, про Бога), і це стосується його живописної мови» [1]. І далі: «…те, що було бородою в персонажа 1912 р. перетворюється наприкінці 1920-х років у намордник, чоловік змушений мовчати в той час, як позаду нього відбувається квазі-ідилічна сцена польових робіт, мов у далекому минулому» [1]. До того ж перука – не єдина інверсія серії, що перегукується з Малевичем. На стінах галереї Костирко розвішує монохромну, чисту від художньої роботи полотнину, яка ховає релігійний живопис на реверсі (не замальовуючи, а перевертаючи), а супрематичні полотна стають прапорами анархістського спротиву, на яких зведені до абстракції фігури – це розповсюджені геральдичні форми.

«Трансквадрат» – своєчасне попередження: підвалини, що на них стоїть модерне суспільство, нами досі не засвоєні та все ще потребують боротьби за утвердження. Таким є виклик суспільства уряду. Інтереси суспільства проти інтересів купки бізнесменів. Боротьба, в якій «Декларація прав художника» – це право на життя і смерть, уникнення насильства з боку держави і «недоторканість оселі і майстерні». Де особистий вільний час треба не лише визволяти, відбираючи його у держави, але й навчатися його займати після такого визволення. Герої цієї боротьби – ті, хто стають на заваді демодернізації: феміністки у рококових перуках, «герой поневолі» з панківським ірокезом, революціонер, який втратив око.

Насамкінець, з роздумів про опóри й óпори виринає проста, проте сьогочасна метафора аеропорту. Такого собі комплексу злітно-посадкових смуг, які нерухомо базуються на одній території, проте утворюють перспективи широкої комунікації – можливості приймати і відштовхуватись. Ці ділянки стають необхідною умовою для існування у сучасності, в її суспільному і культурному вимірах. Та коли такій споруді захочеться дати ім’я, стануть очевидними виклики часу. Бо можна очікувати на Малевича, а дочекатися гетьмана Мазепу.

Борис Філоненко

За додатковою інформацією, фотоматеріалами, коментарями учасників подій звертайтесь: координатор проектів Ксенія Лях, 067 547 22 86, info.yagallery@gmail.com

Теми art

Матеріали на схожі теми

Коментарі