Дискусії щодо приміщення для Музею історії Києва не вщухають з 2004 року — тоді музей було “переселено” з Кловського палацу до Українського дому. У 2012 музею було передано будівлю по вулиці Богдана Хмельницького, 7. Але ця будівля була створена як торгівельно-офісний центр: сховищ там немає, а виставкових площ замало.

В Українському домі МІК займає 4 і 5 поверхи — біля 4000 квадратних метрів площі. Тут зберігається 300 тисяч експонатів фондів; з них половина — археологічні колекції про стародавній Київ. Таких колекцій 157: тобто усе, що знайшли у певному місці розкопок, зберігається разом. У цьому й унікальність, так цілісно археологічні колекції не представлені навіть в Інституті археології.

“Український дім — екс-Музей Леніна — був розрахований на єдину систему постачання електрики та кондиціювання, — розповідає Тетяна Люта, заступник директора МІК з наукової роботи. — Зараз ця система відключена, бо вимагає багато енергії. Фактично, фонди існують без опалення взимку та кондиціювання влітку. Тобто якщо надворі мінус вісім, то у нас буде плюс два. А якщо +35 — буде +28. Твори мистецтва дуже потерпають від такого.  Речей, які загинули би, поки що немає, але вони не мають  так зберігатися”.

Пані Люта розповідає, що і в самому Українському домі теж є сховища — на мінус першому і мінус другому поверхах. Ці сховища дуже вологі і заражені грибком, але там досі лежать книжки, документи, бронза з Музею Леніна…

Якби у МІК було достатньо площі — тобто як мінімум 10 тисяч квадратних метрів, то можна було би показати Київ в усій красі, починаюся з ІХ століття. А саме — археологічні об’єкти, сакральні пам’ятки, книги, зброю, жіночий одяг, дитячі іграшки, шахи, ковзани, ювелірні прикраси. “Цілий світ предметів про те, як і чим жив Київ, і як він був пов’язаний з іншим світом, — коментує Тетяна Люта. — Загалом, зараз перед українськими музеями стоять широкі завдання, які ніколи не стояли перед радянськими музеями, і які до недавнього часу ніхто і не ставив. Але зараз змінився історичний контекст. Так само потрібно було би реорганізувати Музей історії України, і це ще складніше, глобальніше завдання, ніж створити нову експозицію МІКу. Треба було би показати, як з різних племенних територій була створена Давньоруська  держава, а потім утворилась Україна. А приміщення МІУ теж обмежене, по-дурному побудоване — тріщини йдуть, не дивлячись на сталінський цемент”.

Поки що в Музеї історії Києва наводять принаймні віртуальний порядок — закупили електронну систему опису експонатів “Цифрова країна”. Розроблено її в Україні компанією ЕЛАУ. Програму вже успішно використовують Національний музей Тараса Шевченка,  Києво-Печерська Лавра. Раніше українські музейники користувалися (а деякі, очевидно, користуються і зараз) пітерською програмою “КАМИС” — уся завантажена інформація йшла прямо в Росію!

Любителям живопису і графіки

Серед 47 груп предметів, які зберігаються в Музеї історії Києва, — 2000 живописних робіт і 7000 графічних. “Тобто це крапля в морі, але крапля блискуча, — каже Катерина Липа, зберігач групи живопису і графіки. — Це непогана колекція для музею немистецького профілю”.

У ній є роботи Олександра Мурашка і Григорія Світлицького, Миколи Глущенка і Анатолія Пламеницького, Сергія Шишка і Анатолія Петрицького, Вадима Меллера і Олександра Хвостенка-Хвостова. Є портрети киян; графічні роботи, дотичні до Києва чи київської історії. Тобто це тематична колекція, повністю присвячена Києву чи пов’язана зі столицею.

Представлене бачення Києва  художниками ХХ сторіччя і трохи ХХІ; бачимо, як змінюється місто і як змінюється погляд художника на місто, міське життя, городян, — розповідає пані Липа. — Був у художників період, коли їх цікавили пам’ятки; період, коли популярними для зображення були хатки на Подолі. Всяке бувало. Тож роботи з наших фондів цікаві і в контексті розвитку міста, і в контексті історії мистецтв. Усе це дуже мало використовувалося; музей багато років нормально не працює, бо обмежений у площах. На жаль, схованим в ящики складно користуватися. У МІК назбиралися першорядні роботи, яких не бачимо. А за інших обставин можна було би робити гарні настроєві виставки та ввести роботи в науковий обіг”.

Поштова площа чи Гостинний двір?

Працівники МІК мріють про те, аби їм надали у користування Гостинний двір. Тетяна Люта каже, що подібна думка промайнула і в КМДА, але далі голосування діло не пішло. Об’єкт перебуває на етапі судів: з приватної власності у державну, але відбуваються апеляційні суди і остаточно питання ще не вирішене.

Останнє на даний момент рішення: 28 лютого Київський апеляційний господарський суд підтримав позицію прокуратури Києва і повернув державі будівлю “Гостинного двору”, однак, залишився ще один етап – Вищий суд.

“Ми хочемо Гостинний двір, тому що це історична споруда, а ми — історичний музей, — коментує Тетяна Люта. — Сучасні художники-кияни у черзі стоять, щоб виставитись бодай у нашому виставковому центрі на Богдана Хмельницького, 7; навіть дарують нам час від часу по картині, бо самі ми придбати нічого не можемо…”

Поки тягнеться питання про Гостинний двір, над Музеєм історії Києва нависла небезпека — Поштова площа. Існує проект рішення передання Поштової площі як археологічного об’єкту і в перспективі створення там будівлі музею. Як відомо, у 2015 році, під час розкопок на Поштовій  здійснили сенсаційну знахідку — цілу вулицю часів Київської Русі. Було би добре це музеєфікувати, зробити in situ — тобто артефакт, який не був переміщений зі свого початкового місця розташування.

Але, на жаль, це неможливо зробити з двох причин. По-перше, технічної — бо не можна будувати прямо там, на глибині 10 метрів, де підіймається вода. Треба усе вийняти, встановити бетонну плиту, і на ній вже розташовувати об’єкти.

По-друге, очевидно, що приватний інвестор, який вклав у будівництво купу грошей, навряд чи відмовиться від свого проекту. Пані Люта каже, що МІК хочуть поставити в ситуацію, аби музей займався не властивою йому діяльністю, а тим часом увага громадськості б відволіклась би від Гостинного двору, на який є претенденти .

Тож і надалі мріють про Гостинний двір.

“Усім, кому дістанеться Український дім, можу тільки поспівчувати”,  каже пані Люта, натякаючи на НХМУ, який, у свою чергу, мріє про те, аби переробити приміщення Укрдому під Музей сучасного мистецтва.

Музей Майдану наступає на п‘яти

Музей Майдану створений поки що лише на паперах, але вже викликає невдоволення музейних спеціалістів. По-перше, цьому музею віддали ту земельну ділянку (вулиця Інститутська, навпроти верхнього виходу станції метро “Хрещатик), на яку претендував НХМУ. По-друге, нещодавно працівників МІК повідомили, що Музей Майдану забере у них деякі приміщення, а їх, у свою чергу, витіснить у кімнату, яку зараз займає ансамбль “Київські солісти”.

«Усе це дуже засмучує. Те, що фонди складені у тих приміщеннях, які у нас хочуть відібрати, нікого не турбує, — каже Катерина Липа. — І те, що нове приміщення менше, теж усім байдуже. Шокує таке ставлення до культури загалом. Нехай помирає ансамбль класичної музики, нехай Музей історії Києва забирається куди хоче: вони сиділи на ящиках — нехай ще посидять”.

“Не знаю, чи потрібен Музей Майдану, — додає Тетяна Люта. — Революція Гідності — складова історії Києва. Меморіал — не питання. Але що показувати у Музеї Майдану? Щити, каски? Майдан — виключно київська історія, бо відбувався він у столиці. До того ж, музей, який ще не має експозиції, вже має статус національного, з відповідними перевагами! Ми ж кілька разів безуспішно подавали заявку на статус національного; у нас сім філій: Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова, Музеї окупації Києва, Київський музей Олександра Пушкіна, Музей Шолом-Алейхема, Музей української діаспори, Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського, Музей шістдесятництва. І досі – нічого!”

Автор: Катерина Лебедєва

Фото: Катерина Липа

____________________________________________________________

Більше про сучасне українське та світове образотворче мистецтво — в книгах:

• Сари Торнтон 33 митці у трьох актах (Ай Вейвей, Джефф Кунс, Марина Абрамович, Демієн Гьорст та ін.),
• Уілла Гомперца Що це взагалі таке? (150 років сучасного мистецтва в одній пігулці),
• Грейсона Перрі Не бійтесь галерей (як сприймати та оцінювати мистецтво),
• Галини Скляренко Сучасне мистецтво України (нариси мистецтвознавчині),
• арт-виданні 25 років присутності. Сучасні українські художники (80 портретів сучасних українських художників),
• Александра Брея Нескучное собирательство (про найкращу приватну колекцію XIX-XX ст.),
• Бріджит Квінн Неймовірні: 15 жінок, які творили мистецтво й історію (15 геніальних жінок-художників)