АРХИТЕКТУРНЫЙ МОДЕРН КИЕВА – ГОРДОСТЬ НАЦИИ

chernozem.info 06.12.2017

Архитектурный модерн Киева – гордость и культурное наследие нации. Спустя несколько десятков лет это стало очевидной истиной для специалистов, в т.ч. зарубежных. Однако, также несколько десятков лет спустя, состояние их зачастую вызывает, у нас, как минимум, сожаление, у девелоперов, как максимум – желание перестроить под сегодняшние торгово-развлекательные нужды. Мало что оставив от первоначальной задумки авторов – архитекторов прошлого.

Поводом для этого материала явилась встреча в “Кризисном медиа-центре” (“Украинский дом”, ул.Крещатик,2) с красноречивым названием #SAVEKYIVMODERNIZM. Эта группа активных защитников архитектурного прошлого быстро выросла с пары десятков до восьми сотен и продолжает формировать новую генерацию осмысленного использования национального культурно-исторического наследия XX века – в данном случае, в архитектурной плоскости (или, правильнее было бы сказать – объеме).

Кроме уникального комплекса под народным названием “Тарелка на Лыбедськой” в нашем национальном наследии достойное место занимают еще многие здания и сооружения. Вот что пишет о них сайт HMAROCHOS в подборке “Монстры модернизма”:

1.”Автори будівлі інституту — архітектори Лев Новиков та Флоріан Юр’єв — проектували її, надихаючись творчістю бразильського модерніста Оскара Німеєра. Саме він придумав більшість будівель для Бразиліа — нового міста, яке зводили з нуля як майбутню столицю країни. Один з його знаменитих проектів — палац Національного конгресу, збудований у 1960 році. В цій будівлі Німеєр об’єднав обидві палати бразильського парламенту, облаштувавши там всі необхідні сервіси (ресторан, бібліотека, велика автомобільна парковка). В одній з «тарілок», розміщених на стилобаті, почали засідати сенатори.

1024px-brasilia_congresso_nacional_05_2007_221-e1471001347240

Творение Оскара Нимеера

Натомість у київській «тарілці» Флоріан Юр’єв, розробляючи проект інституту, мріяв облаштувати унікальний кольоромузичний театр, де можна було б проводити музичні вистави під гру кольорових градієнтів на світловому екрані. На той час він вже мав чималий досвід проектування: наземна станція метро «Хрещатик», урядовий ресторан «Метро», адміністративні будівлі й житлові квартали на Лівому березі.”

187c5e5-ranchukov-institut-informatsii-arh-florian-yuriev-photo-o

Творение Флориана Юрьева и Льва Новикова

*вся статья здесь

2. “Брежнєвські часи характеризуються ревізією сталінської політики та поверненням до помпезності в архітектурі. Звісно, до чергової інкарнації неокласицизму не дійшло, натомість з’явився імперський модернізм з його важкими та складними формами, дорогим оздобленням. Кінотеатри цих часів не типові – «Флоренція», «Київська Русь», «Братислава», розроблені українськими архітекторами з урахуванням місцевих особливостей та більш живим оформленням. Зокрема за проектом «Братислави» збудовано лише п’яти кінотеатрів в Україні –  це «Лейпциг» на Борщагівці, «Росія» на Лісовому масиві, кінотеатри «Современник» у Кривому Розі та «Дружба» у Лисичанську. Київський проект розроблено архітекторами Суворовим і Шпарою, авторами численних модерністських будівель у столиці, в тому числі житлових комплексів на вулицях Суворова та Горького.

cv010b

Для всіх перерахованих кінотеатрів характерні декілька спільних деталей – скління другого поверху, підкреслене вертикальним ритмом, скруглений об’єм обабіч входу, експресивний обрис сходів на торці та косий дах кінозалу. Остання деталь – відлуння стилю конструктивізм, популярного у Радянському Союзі у 1920-х роках. Один з основних принципів конструктивізму, коли форма підпорядковується призначенню будівлі.”

*вся статья здесь 

3. “Згідно з першими ескізами Євгена Вучетича, висота фігури «Батьківщина-Мати» мала була бути більшою ста метрів. Вiд набережної Днiпра по схилах пагорбiв проектувався парадний пiдхiд до статуї. Його прикрашали могутнi барельєфи висотою до 30 метрiв. Поруч мала бути розташована небачених розмiрiв чаша для Вiчного вогню, рiзнi скульптурнi групи. Проект був представленний 9 травня 1975 року на засiданнi художньої ради Мiнiстрества культури УРСР. Матерiали проекту приголомшували не лише величнiсттю задуму, смiливiстю й енергiйнiстю композицiї, а й надзвичайно ефектним графiчним виконанням. Бiльшiсть членiв ради сприйняли проект схвально. Однак, знайшлися й тi, котрi не подiляли настрою бiльшостi…  проект доручили виконувати скульптору В.З.Бородаю, котрий в свою чергу не погоджувався зменшувати висоту скульптури менше нiж на 45 метрiв. В результатi було прийнята висота всього монументу вiд фундаменту до кiнчика меча 108 метрiв. Вже в процессi проектування та будiвництва було зрозумiло, що конструкцiя споруди «Батьківщина-Мати» не буде мати на той час аналогiв у свiтовiй практицi.”

untitled-1

Фото з книги «Архитектура советского Киева» Б.Ерофалов

*вся статья здесь

4. “Конкурс на проект Критої Спортивної Арени … оголосили у 1984 році за особистою вказівкою першого секретаря КПУ В.В Щербицького. Володимир Васильович був запеклим вболівальником Київського Динамо. Всіляко допомагаючи улюбленій команді, на цей раз він вирішив побудувати критий футбольний стадіон зі штучним газоном. Ескіз Віктора Кудіна зайняв перше місце. Кінцевий варіант проекту, до речі, не дуже відрізнявся від першої версії. Будівлю планували як спортивну арену для проведення змагань та навчально-тренувальних робіт з футболу. Разом з тим, спортивна технологiя, розроблена в проектi, передбачала багатофункцiональне використання iгрового залу для проведення змагань ще з 15 видів спорту. Два малих iгрових зали, сауни, басейн, медичний комплекс та склади для всього спортивного обладнання перебували на першому поверсі, розташування глядацьких місць трансформувалося. На той час стадіон мiг вміщати 5,3 тисячі глядачів, це була найбільша споруда в Києві.”

14256402_1203754662999520_874838968_n

*вся статья здесь

5. “У 1970-х команда архітекторів, що працювала над «Салютом», розробила його сучасну форму: кругла вежа, що нависає над площею Слави. Але готель був вдвічі вищий за реалізований варіант. Вже в остаточному проекті його було зменшено за висотою з 18 поверхів до 8, щоб будівля не конкурувала з Лаврською дзвіницею на горизонті київських пагорбів. Зараз зрозуміло, що спроба вписати «Салют» за висотою стала марною: нині майже стометрова дзвіниця й так задавлена масивними печерськими новобудовами.

«Салют» виконаний у двох об’ємах – діжкоподібний корпус з номерами, що нависає над простором площі Слави, оточений балконами і завершений невеликою надбудовою, і стилобат, що простягається в бік Дніпра. Оздоблення «Салюту», як і «Туриста», виконано у стилі 1980-х, але на більш високому рівні – тут присутні металеві композиції у вигляді зірок, що символізують салют, стіни облицьовані мармуровою крихтою і декоративною цеглою.

«Салют» однозначно є домінантою площі Слави, незважаючи на величезний скляний житловий комплекс, що причаївся за готелем. Готель не затуляється новими будинками, його фасад майже не понівечено, якщо не враховувати рекламний екран між стилобатом і нависаючим об’ємом з номерами.

0_8a205_6ee414_orig

Макет реалізованого варіанту готелю

*вся статья здесь

6. “12-поверховий панельний будинок на розі Володимирської і Богдана Хмельницького – чи не найбільш суперечливий приклад радянського будівництва у Києві. Містяни не полюбляють цю споруду через різкий контраст з оперним театром та навколишньою забудовою. Але при цьому будинок можна вважати найбільш помітним з архітектурної точки зору серед його ровесників.

Історія цього будинку сягає середини шістдесятих років XX століття. Замовником будівництва виступила Академія наук УРСР. У повоєнні роки академічна номенклатура – академіки, члени-кореспонденти і керівники організацій потребували нового житла. Як пише у своїй книзі «Полвека глазами архитектора» київський зодчий Валентин Єжов, головний архітектор проекту Вадим Гопкало запропонував проект п’ятиповерхового будинку. Але на нараді з замовником і підрядником (Держбуд) було вирішено будувати 10-поверхівку (згодом, 1969 року, збудували взагалі 12 поверхів), хоча Гопкало був проти збільшення висотності.”

snimok-23

Візуалізація з журналу «Будівництво та архітектура» за 1967 рік.

*вся статья здесь

7. “У всіх архітектурних виданнях 1960-х і 1970-х Комсомольський масив називається експериментальним або зразково-показовим. Що це означає? Згідно з журналом «Будівництво та архітектура» 1961 року, Комсомольський повинен був стати зразком для будівництва інших міст і масивів в Україні, лабораторією, де будуть перевірятися актуальні містобудівні проблеми.

Що вже точно можна вважати «експериментальністю» описуваного масиву — так це гру з кольором і формою будівель. Типові сірі дев’ятиповерхівки 464 серії тут оздоблювали кольоровою плиткою: синьою, жовтою, зеленою, – в оформленні вхідних груп використовували майоліку, а кожен громадський центр прикрашали мозаїками і рельєфами. Не можна не згадати й про величезний півкілометровий напівкруглий житловий будинок біля метро «Дарниця», в якому кімнати мають тупі і гострі кути.”

snimok-6

*вся статья здесь

8. “Серед київських вишів, котрі надають архітектурну освіту, пальму першості ділять між собою архітектурні факультети КНУБА та НАОМА. Між ними є кілька принципових відмінностей, наприклад, в системі організації проектної освіти або кількості уваги та часу, які приділяються технічним наукам. Та існує ще одна відмінність – це наявність у КНУБА окремого корпусу архітектурного факультету, спроектованого та побудованого з урахуванням численних вимог до навчального процесу в архітектурних вузах.

Відповідь на питання, яким повинен бути корпус архітектурного факультету, виявилась нелегкою для проектувальників. З одного боку, це мала бути будівля, котра відповідає усім функціональним і естетичним вимогам, з іншого – слід найбільш повно враховувати специфіку навчання молодих архітекторів. З огляду на важливість і актуальність проблеми, Держбуд УРСР і КНУБА вирішили провести відкритий конкурс, результати якого мали б дати відповіді на вищевказані запитання. Серед представлених 27 робіт провідних проектних інститутів Києва та Харкова, викладачів і студентів КНУБА, до подальшого розроблення відібрали сім проектів. Найбільш комплексною, яка поєднала в собі вдалі рішення, була пропозиція Київпроекту, котру і прийняли в подальшу розробку. Проект повинен був стати прикладом своєрідного структурного рішення сучасного навчального закладу.”

ranchukov

фото: О. Ранчуков

*вся статья здесь

CHERNOZEM благодарит за подсказанную тему для публикации Виктора Герасименко, Алексея Быкова, Ольгу Терефееву и авторов сайта HMAROCHOS, на котором гораздо больше материалов по этой теме. Материалов, убеждающих в том, что архитектурное наследие – объекты модернизма – достойно остаться в украинском и международном культурном дискурсе!

 

 

 

 

 

Матеріали на схожі теми

Коментарі